Бердичів дав світові видатного письменника Василя Гроссмана, 110-й ювілей якого відзначатиметься 12-го грудня. Його ім'я добре відоме людям декількох поколінь. Його романи і повісті були колись дуже популярні. Вони не залежувалися в книжкових магазинах, «не застоювалися» на полицях бібліотек - їх, як кажуть, «зачитували до дірок».
Василь Семенович Гроссман народився 12 грудня 1905 року в місті Бердичеві в інтелігентній родині. Батько його був інженер-хімік, мати викладала французьку мову. Завдяки їй Василь читав книги французьких авторів в оригіналі, декламував напам'ять Мюссе, Мопассана, Доде та інших. Мати все життя була для Василя Гроссмана головною людиною. Сім'я Гроссманів не володіла великим достатком. Юнакові постійно доводилося підробляти. Ще навчаючись у Бердичівській трудовій школі, Василь Гроссман займався репетиторством. Писати почав Василь Семенович ще в студентські роки. Усе подальше життя Гроссмана пов'язане з Москвою. У передвоєнні роки він пише книгу про Донбас «Степан Кольчугін» - це один з найкращих романів на робочу тематику. Роман одноголосно був висунутий на здобуття Сталінської премії. Але Сталін, який не приховував своєї антипатії до Гроссмана, особисто викреслив письменника зі списку лауреатів.
Через свою хворобу Гроссман не був військовозобов'язаним, але він вважав себе зобов'язаним перед Батьківщиною. І з 3-го серпня 1941 року він вже на центральному фронті- спеціальний кореспондент «Червоної зірки». Він завжди на передньому краї. Його нариси зі Сталінградського циклу западають в душу читачам. Ім'я Василя Гроссмана стає відомим на фронті і в тилу. З перших днів окупації німецькими військами Гроссман був у Сталінграді. Переживши цей кошмар, Василь Семенович почав працювати над епопеєю про Сталінград.В цей час з'являється перший том роману «За праве діло».
З великим ентузіазмом він почав працювати над другою частиною роману, який отримав назву «Життя і доля».
Це роман-епопея, який порівнював два режими гітлерівський і сталінський. Одна героїня роману гине в німецькій газовій камері, іншого нелюдськими тортурами ламають в кабінетах Луб'янки. Гроссман першим показав зловісну історичну схожість двох систем. Той режим, який представляв Гітлер і той, що насаджувався Сталіним по відношенню до людини - схожі, вони перетинаються в приниженні людини, її свободи, волі, гідності.
Василь Семенович дуже любив свою матір, він важко переніс звістку про її загибель в бердичівському гетто. І в 1961 році, коли збіглися 20-річчя з часу її загибелі і арешт книги «Життя і доля», він із сумом зізнається: «Я - це ти, моя рідна. І поки живу я - жива ти. А коли я помру, ти будеш жити в тій книзі, яку я присвятив тобі і доля якої схожа з твоєю долею ».
Публікацію свого кращого творіння - роману «Життя і доля» Гроссман так і не побачив.
Вже смертельно хворий, Гроссман пише свою дивовижну повість «Все тече», яку багато хто недооцінював.
У 1945 році Гроссман разом з Іллею Еренбургом почав трудомістку роботу над «Чорною книгою». Ця книга про винищення євреїв на окупованій німецькими військами території. До неї він написав передмову і нарис «Вбивство євреїв у Бердичеві».
Навіяне спогадами про своє дитинство з'являється оповідання «У місті Бердичеві». Вперше опублікувала розповідь «Літературна газета» у 1934 році. В оповіданні показані з одного боку - жахи громадянської війни, з іншого - милосердя багатодітної єврейської сім'ї. Ця розповідь робить світ трішки добрішим. Тут геніально розкритий світ жінки - комісара, в якому зчепилося невимовне щастя материнства і безмежна пристрасть боротьби за спільну справу. Через три десятиріччя у 1967 році відомим режисером Олександром Аскольдовим був знятий фільм «Комісар» за оповіданням «У місті Бердичеві». Актриса Нона Мордюкова, в ролі комісара втілила наше уявлення про жінку - статну, велику, з тих, що й справді коня на скаку зупинить, а роль Магазаника зіграв Роллан Биков, який яскраво висловив гуманність, людяність, душевність ремісничого єврейського народу.
Фільм пролежав на полиці 20 років і тільки у 1988 році був дозволений для прокату. Фільм об'їздив весь світ і сотні японців, австралійців, американців щоразу аплодували фільму стоячи, зі сльозами на очах. Гроссман не боявся говорити найсуворішу, безжальну правду про людину, про те зло, яке вона здатна творити, про її жорстокість. Письменник любив життя, свободу, вірив у здатність людини побороти зло, відстояти свободу. Він писав:« Найпрекрасніше, що є у світі, це живе серце людини. Його здатність любити, вірити, прощати, жертвувати всім заради любові». Світло цієї любові , людяності , свободи несуть нам книги Василя Гроссмана.
Через свою хворобу Гроссман не був військовозобов'язаним, але він вважав себе зобов'язаним перед Батьківщиною. І з 3-го серпня 1941 року він вже на центральному фронті- спеціальний кореспондент «Червоної зірки». Він завжди на передньому краї. Його нариси зі Сталінградського циклу западають в душу читачам. Ім'я Василя Гроссмана стає відомим на фронті і в тилу. З перших днів окупації німецькими військами Гроссман був у Сталінграді. Переживши цей кошмар, Василь Семенович почав працювати над епопеєю про Сталінград.В цей час з'являється перший том роману «За праве діло».
З великим ентузіазмом він почав працювати над другою частиною роману, який отримав назву «Життя і доля».
Це роман-епопея, який порівнював два режими гітлерівський і сталінський. Одна героїня роману гине в німецькій газовій камері, іншого нелюдськими тортурами ламають в кабінетах Луб'янки. Гроссман першим показав зловісну історичну схожість двох систем. Той режим, який представляв Гітлер і той, що насаджувався Сталіним по відношенню до людини - схожі, вони перетинаються в приниженні людини, її свободи, волі, гідності.
Василь Семенович дуже любив свою матір, він важко переніс звістку про її загибель в бердичівському гетто. І в 1961 році, коли збіглися 20-річчя з часу її загибелі і арешт книги «Життя і доля», він із сумом зізнається: «Я - це ти, моя рідна. І поки живу я - жива ти. А коли я помру, ти будеш жити в тій книзі, яку я присвятив тобі і доля якої схожа з твоєю долею ».
Публікацію свого кращого творіння - роману «Життя і доля» Гроссман так і не побачив.
Вже смертельно хворий, Гроссман пише свою дивовижну повість «Все тече», яку багато хто недооцінював.
У 1945 році Гроссман разом з Іллею Еренбургом почав трудомістку роботу над «Чорною книгою». Ця книга про винищення євреїв на окупованій німецькими військами території. До неї він написав передмову і нарис «Вбивство євреїв у Бердичеві».
Навіяне спогадами про своє дитинство з'являється оповідання «У місті Бердичеві». Вперше опублікувала розповідь «Літературна газета» у 1934 році. В оповіданні показані з одного боку - жахи громадянської війни, з іншого - милосердя багатодітної єврейської сім'ї. Ця розповідь робить світ трішки добрішим. Тут геніально розкритий світ жінки - комісара, в якому зчепилося невимовне щастя материнства і безмежна пристрасть боротьби за спільну справу. Через три десятиріччя у 1967 році відомим режисером Олександром Аскольдовим був знятий фільм «Комісар» за оповіданням «У місті Бердичеві». Актриса Нона Мордюкова, в ролі комісара втілила наше уявлення про жінку - статну, велику, з тих, що й справді коня на скаку зупинить, а роль Магазаника зіграв Роллан Биков, який яскраво висловив гуманність, людяність, душевність ремісничого єврейського народу.
Фільм пролежав на полиці 20 років і тільки у 1988 році був дозволений для прокату. Фільм об'їздив весь світ і сотні японців, австралійців, американців щоразу аплодували фільму стоячи, зі сльозами на очах. Гроссман не боявся говорити найсуворішу, безжальну правду про людину, про те зло, яке вона здатна творити, про її жорстокість. Письменник любив життя, свободу, вірив у здатність людини побороти зло, відстояти свободу. Він писав:« Найпрекрасніше, що є у світі, це живе серце людини. Його здатність любити, вірити, прощати, жертвувати всім заради любові». Світло цієї любові , людяності , свободи несуть нам книги Василя Гроссмана.
Бібліотекарі абонементу підготували до ювілею письменника вечір-портрет, який провели в жіночому клубі єврейської общини Бердичева.
Присутні з хвилюванням та зацікавленістю слухали цікаві факти з життя нашого земляка. На зустрічі демонструвався документальний фільм про дуже не просте життя письменника.
Ми, бердичівляни пишаємось тим, що з нашим містом пов’язане ім’я Василя Гроссмана.
0 комент.:
Дописати коментар