Цікава книга поруч: трилогія Івана Костирі

Іван Костиря - один з найвідоміших письменників України, зокрема Донбасу. Костиря - справжній майстер слова. Його рядки – взірець багатої, щирої, поетичної мови.
В багатому творчому доробку письменника видатне місце посідає трилогія: «Ненька», «Хата», «Доля». Це справжня дума про Україну: про її долю, історію та народ.
Сюжет повістей багатий на події, у котрих гартуються або, навпаки, руйнуються характери персонажів. Одні справжні люди: стійкі, мужні, навіть героїчні, інші - втрачають свою людську гідність у гонитві за користю.
Особливо привабливі у цих повістях жіночі постаті – власне, мати (повість «Ненька»), Гапка (повість «Хата»). Саме жіночі образи найперше запам’ятаються читачеві.

«На брата брат» - роман Ю. Мушкетика

Нещодавно книжковий фонд бібліотечної системи поповнився книгою Ю. Мушкетика «На брата брат». Юрій Мушкетик - відомий майстер сучасної української прози, лауреат Державної премії імені Т.Шевченка, автор багатьох історичних романів. В афористичній назві роману — вся трагічна історія України, нашого народу, кожного з нас. Коли брат іде на брата, це найстрашніше, чим Бог може покарати людей. Але у нас брат з братом воював лише тоді, коли в справи України втручалася чужоземна сила і на її бік ставав один з братів.

Спасибі тобі, Ярославно, за плач, що серця окриля

Для всіх, хто шанує і любить книгу, з’явилась літературна новинка - роман-есе Валентина Чемериса «Ярославна». Це історичний твір про Слов’янію-Русь, нашу прабатьківщину, про те, хто ми і звідки, і чого нам не треба забувати. Це, зрештою, роман про нас, сучасних, хоч події, описані в ньому, відклекотіли чи не дев’ять століть тому. Це роман про ті княжі міжусобиці, що колись підірвали Русь і підривають сьогодні нашу Україну. Це роман про «Слово о полку Ігоревім», поетичну і геніальну поему, з якої починається, зокрема, і староукраїнська література, а, отже, й наша культура та духовність.

Зрячий «Кобзар» Михайла Пасічника

Відкривши весняний випуск часопису «Київ» №3-4, я приємно була вражена, побачивши добірку віршів «Зрячий «Кобзар» Михайла Пасічника, нашого земляка, очільника Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України. Запам’яталися мені слова з його вірша:

       «Тарас усім живим сучасник –

       Чи  десять нам, чи  шістдесят».

З біографічної довідки дізналася, що у 1963 році газета «Зірка» оголосила конкурс на кращий вірш,  малюнок, оповідання про  Тараса  Шевченка. М.Пасічнику було  тоді десять  років,  і  він  став одним  із  переможців  конкурсу.

У войны не женское лицо

«Когда разговаривают пушки, музы молчат». Поэзия Второй мировой войны полностью опровергла эту поговорку. Солдат мечтает, чтобы его кровь на поле брани была последней кровью, пролитой на земле. Поэт, пишущий о войне, хочет, чтобы его стихи стали последними, написанными о войне. Читая поэтические строки, написанные в дни военных потрясений, мы словно листаем страницы горькой памяти. Эти строки отогревали солдатское сердце, продрогшее на холодном ветру суровой военной жизни.
Многие поэты пали смертью храбрых на пути к светлому Дню Победы, многие , прошедшие всю войну, так и не смогли расстаться с той страшной памятью… Они и сегодня остаются с нами, потому что слово, рожденное в огне, написанное кров’ю сердца, бессмертно.