Пам’яті мільйонів українців, які загинули страшною
смертю від голоду у 1932-1933 роках ми присвятили годину жалоби «Хай нагадує свіча…». Пройшло багато років від
тієї трагедії. Але й сьогодні не можна без болю згадати страшні муки і переживання
українського народу. Ще довго- довго будуть
передавати батьки синам і дочкам, а ті - своїм дітям спогади про тих, хто
залишив земне життя у пекельних муках. В ті чорні роки сталінської люті Україна
недолічилась мільйонів…
1933-й - найчорніший час в історії України. Адже
ніде в світі не було зафіксовано голоду, що випав тоді на долю однієї з
найродючіших країн. В руках, що виростили хліб,
кати не залишили і зернини. Не
минуло лихоліття і наш край. В Бердичеві,
як і по всій країні, в цей час населення потерпало від голоду. У місті було
введено знижені норми видачі хліба. На дев’яти підприємствах люди пухли від
голоду. В дитячому будинку померла 31 дитина. В місті їжу ховали в стінах, їх
робили подвійними і туди засипали зерно, в ночі варили якусь кашу, а на ранок
все прибирали, щоб ніхто не знайшов і крихти. Як свідчать очевидці, на базарі продавався
холодець з людських кінцівок. Люди вмирали на дорозі. Трупи лежали незахоронені
по декілька днів. В селах Бердичівського району була ще страшніша ситуація, ніж
в самому місті. Вимирали цілі сім’ї. Були зафіксовані випадки людоїдства. Для порівняння: під час
Великої Вітчизняної війни загинуло 160 жителів села Озадівка, під час
голодомору - 700. Ці пекельні цифри б’ють набатом у серце кожного, неначе молот.
Про страшні муки і переживання українського
народу в 1932-1933 рр. й досі відомо не так багато. Довгий час писали,
свідчили, згадували передусім за кордоном. В Україні про голодомор не дозволяли
говорити. В історії швидким пером писались
гімни і хорали, а страшні
пекучі сторінки історії
замовчували.
День пам'яті жертв голодоморів та політичних
репресій запроваджений згідно з Указом Президента України від 26 листопада 1998 року і відзначається
щорічно в 4-ту суботу листопада. Ми повинні пам’ятати кожну трагічну сторінку
нашої історії, кожного загиблого, щоб подібне жахіття більше ніколи не
повторилося.
А ті, хто вижив,
будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Пам'ятаймо цю страшну сторінку нашої історії. Бібліотекарям спасибі, за гарно проведений захід.
ВідповістиВидалитиПатріотичне виховання - одна із важливих функцій роботи бібліотеки. Сьогодні це актуально, як ніколи. Ми не маємо права забувати мільйони загиблих у ті страшні роки. Наше покоління - це та ланка, яка повинна зберегти цю пам"ять і передати майбутнім поколінням.
Видалити