Пекучі рани Афганістану

А мне вчера

опять Афган приснился.

Хотя уже прошло немало лет,

Приснились мне

в туманной дымке лица

друзей моих,

 которых с нами нет.

Мільйони синів і дочок нашого народу поклали свої голови в нескінченних війнах та воєнних конфліктах, як захищаючи свою землю, так і в жорстоких війнах за інтереси чужих держав. Однією з чорних сторінок для українців, які тоді служили в Радянській Армії, стала участь наших співвітчизників у кривавій війні в далекій середньоазійській країні – Афганістан.
З кожним роком все далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але пам'ять про цю війну ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце? Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки.

Года  уходят,  время нам не победить

Но память вновь туда нас возвращает.

Мы с этой болью продолжаем жить

Не отпускает нас она, не отпускает.

В альбомах наших – пожелтевшие листы

Хранят Афганские  знакомые пейзажи,

И на броне сидят с улыбкой  пацаны

Под солнцем  в  выцветших  пятнистых  камуфляжах.

Афганістан… Чорним тавром в наш лексикон впеклося це лунке, як постріл із-за рогу, слово. Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменом біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя. Діди наші у далекому 1945-му думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами. В Афганістан з України було направлено понад 160 тисяч чоловік. Майже 15 тисяч з них не повернулися додому.

У бібліотеках міської ЦБС організовані книжкові виставки до 24-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану. На них представлені книги, які розповідають про трагедію українців, які були змушені воювати за чужі інтереси, про воїнську доблесть, честь і дружбу, про синів України, які мужньо і саможертовно виконували свій військовий обов’язок за межами рідної землі.

Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі. У спогадах, снах і думках. Вони на це заслуговують.