Тарас Шевченко - духовний код нації

Тарас Шевченко… Він став для України національним кодом, національним паролем. Україна – його Голгофа, її воля – його хрест. Він розіп’ятий був за свою Вітчизну і воскрес через неї. Всенародний біль – у ньому, вселюдська трагедія – у ньому, драматизм віку – у ньому. Його передбачення - пророчі, його творчість – витвір генія. З книг, успадкованих українським народом, на чільному місці – «Кобзар». Безкомпромісність, бунтівливість – його найглибша сутність. Його творча спадщина – це не історія літератури, а перш за все моральні приписи, звернення до душі, до сумління кожного.

Т. Шевченко універсальний. Немає такої події у недавній і новітній нашій історії , де б він не був доречний. Згадаєш Голодомор - 33, і моторошно стане від Кобзаревого рядка: «Гробокопателі ходили». Сахнешся від 37 – го, і почуєш прокляття: »Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!». Замислишся над екологічними бідами,і спливе у пам’яті синівське, болісне: «Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?». Дивлячись на деяких землячків, думаєш Шевченковими словами: «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте…» Але він не тільки проклинає, гнівається, ремствує… Він рятує, дає опору надії: «І неситий не виоре на дні моря поле, не скує душі живої і слова живого…»
У ньому все наше буття і всі наші мрії. Кому не відомо:Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не знайти такого хірургічного скальпеля, що зміг би відділити їх одне від одного – вони синоніми на всі часи, доки й віку.
Українцеві уявити себе без Шевченка, все одно, що без неба над головою. Він - верхівка нашого родового дерева. Навіть тіло його вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає – вона немов козацька вежа, на якій при наближенні ворогів запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи: він – народна пам”ять про нього:

Хто б не був – юнак, малеча

Чи літній – ти один із нас.

Вклонися на горі Чернечій –

Тут геній наш! Пророк! Предтеча,

Який від зникнення нас спас!

Коли б волею якоїсь казкової сили українці постали перед необхідністю з – поміж усіх людських книг вибрати дві, то мали б узяти Біблію та «Кобзар». Без першої ми були б неповноцінні морально, без другої – немислимі як народ. Шевченко знав і любив Біблію, рясно цитував, осмислював біблійні сюжети. «Кобзар» сповнений біблійною могуттю й мудрістю, він – Євангеліє від Тараса.
Ось чому Шевченко завжди попереду. До нього потрібно доростати усім життям. І сьогодні він ще необхідніший, ніж будь – коли. Необхідні його справедливість, пристрасть та невситима жага свободи.

В Україні ,напевне,не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... Однак, хочеться наголосити на тому, що людина, яка стала причиною пристрасних суперечок і спричинила до висловлення абсолютно протилежних поглядів уже упродовж двох століть, заслуговує на повагу і пошану.
Колись батько його промовив: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба. Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо». Чи міг тоді неграмотний селянин-кріпак уявити, що його слова стануть пророчими, що ім’я його сина стане відомим усьому світові, і ним буде названо вулиці, театри, навчальні заклади…? Інтелігент з народу досяг неймовірного творчого злету. Його поезії вражають як гострим реалізмом, так і майстерністю слова та рими. У них він зображує страждання народу, його прагнення до волі, возвеличує людські моральні цінності. Усі думки його, вся любов його були присвячені людям, боротьбі за їх визволення і щастя. Для багатьох українців Тарас Шевченко – символ чесності, правди і безстрашності. Його називають пророком, оскільки багато з того, про що він писав у своїх творах, збулося і вони не втрачають своєї актуальності. Іноді навіть здається, що писав він більше не для своїх несвідомих сучасників, а для сьогодення; прагнув від чогось застерегти, щось порадити, направити на путь істинну правнуків своїх. Як би там не було, а це - людина з великої літери. А ім’я таких Людей не розтане у віках. Тарас Шевченко, геній українського народу, є однією з тих особистостей, що зробили український народ відомим. Він увійшов у світову літературу, посівши у ній почесне місце і довівши, що українці не є малоросами, а заслуговують називатись нацією.

Так, Шевченка можна розуміти по-різному. Але незаперечним фактом є те, що твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі не одне століття, що його, самоучку, не здатні повністю осягнути люди з вищою освітою та науковими ступенями . І чи зможе хтось? Молодому поколінню українців хочеться побажати, щоб кожен відкрив Тараса Шевченка для себе не з примусу, не для оцінки, не очима критиків, а по-своєму, адже у кожної людини є своя мікрогалактика, у якій – свій неповторний набір пріоритетів і шкала цінностей.
А ще, говорячи про Шевченка, безумовно, не треба забувати, що він – звичайна людина, як і ми з вами. Однак, геній тим і вирізняється серед усіх, що він схожий на всіх, а на нього – ніхто!