До слова слово приникає

Поезія - високий стяг душі.
Небо вільне для лету і для болю.
Катарсис серця і омовіння
чистим словом…

Ніхто з нас, напевно, ніколи не за­думувався, що поезія як віршована мова наро­дилась ще на зорі людської цивілізації. З усіх видів словесного мистецтва вона найдавніша. Майже всі народи мали віршовану мову вже на початку свого духовного життя - свої пісні, свій віршований духовний епос. Як стверджує істо­рія, від поезії пізніше відокремилися художня проза і драматургія.
Прийнято говорити, що поезія - це загущеність думки й почуття... Іван Франко на­звав поезію «кристалізацією» життя. Символіч­ним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь - Пегас, адже «крилатість» - одна з важливих її якостей. Коли поет пише про весну, то це - весна і щось більше. Коли він пише про дерево, то це - дерево і щось більше.
«Поезія. Таке коротке і таке зміс­товне слово! Вона і втішить, і пригорне, і при­голубить. Часто спогади ніжним серпанком оповивають душу, та на серці тихий сум за втра­ченим. Вночі думається краще, коли навколо тиша. Часто згадується рідне село, де все було наймиліше. Думки бродять рідними місцями. Мої вірші є своєрідним поетичним щоденником. Усі свої болі, все, що почула, побачила, вили­ваю на папері. З поезією стає легше на душі». Це вислів поетеси Ліни Костенко, яку вважають найправдивішою поетесою сучаснос­ті. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстринь слова живе вона як «не­розгадане чудо», «голос народу». Ліна Костенко є ще лицарем честі, взірцем громадської мудрості. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства.
Доля поета не завжди проста. Ось як казав про це Тарас Мельничук:

Дороги, як долі, схрещуються,

Котра з них моя? Котра?

Напевно, ота - в суперечностях,

Як небо - нова і як небо - стара,

А може, дорога моя не визначена?

А може, шукаю дарма?

Тоді мені сили вистачить

Іти по дорозі, якої нема.

Усі поети вірили, що головна місія мит­ців на землі - утверджувати життя і красу, нести людям заряд високої духовної сили і зі­грівати душі. Маючи непересічні здібності до написання поетичних творів, цілком і повністю віддавали свій талант людям. У силу свого по­етичного таланту поети намагаються осмислити такі вічні теми, як любов до ближнього. Талант Бог вручає, щоб людина віддала його іншим.

Сьогодні,  у Всесвітній день поезії, ми розпочинаємо нову рубрику «Поезія - це завжди неповторність», у якій ми будемо знайомити вас із новинками поетичного слова, із творчим доробком поетів рідного краю та іншою літературою, яка є у фондах нашої  бібліотеки. 

Ось деякі з них:

                                     

До слова слово приникає,

До слова слово гомонить

Воно то легко ввись злітає,

То важко по землі біжить.

На те воно і зветься словом,

Одних карає за гріхи,

А з тими, хто з добром панує,

Безмежно лагідне завжди.

До слова слово прилітає,

Оповідає про світи,

І як вони людей навчають,

І як в них учаться самі.

           М. Ковалко