Бердичівляни знали Леоніда Івановича як журналіста, редактора міського радіо, ми слухали його спокійний голос, що звучав в ефірі, бачили майже на всіх міських заходах з мікрофоном в руках. Але мало хто знав, що він писав задушевні ліричні вірші, бо був дуже скромною людиною. Збірка вибраних поезій «… і я проросту зеленлистом…» вийшла в 2014 році в видавництві «Рута». В тому, що ця збірка побачила світ велика заслуга дружини Леоніда Івановича Яни Студзінської, яка зібрала найцікавіші його вірші. Поезія Леоніда Івановича пронизана любов’ю до рідного краю, до родини, друзів. Він писав для людей і про людей, бо їх дуже любив. Коли читаєш його вірші, вони про нас і для нас, про село, про наше рідне місто і нашу Батьківщину. Недаремно епіграфом до неї стали такі слова: «Я любив вас усіх…». Леонід Іванович Козінчук народився 20 січня 1952 року в селі Мала П'ятигірка Андрушівського району Житомирської області в родині колгоспників, де виховувалося четверо дітей. Леонід був наймолодшим у сім'ї. Батько - Іван Козінчук був фронтовиком, який пройшов через усю війну, захищаючи нашу рідну землю.
У 1969 році Леонід закінчив сільську середню школу з похвальним листом. Спочатку він працював у тракторній бригаді колгоспу, листоношею, з 1970 року – у 18-и річному віці – став завідувачем сільським клубом. Одночасно був секретарем комсомольської організації колгоспу, депутатом Малоп’ятигірської сільської ради. Тут, у рідному краї, з'являються і його віршовані рядки. У 1973 році Леонід Іванович переїздить до Бердичева. Сім років він працює сушильником на Солодовому заводі, і шість з них обирається головою цехового комітету. За зразкову працю його портрет було занесено на заводську і міську Дошку Пошани. Неодноразово обирався депутатом Бердичівської міської ради. У цей же час проявляється його літературний талант. В 1981 році молодого літератора запросили на роботу в газету в якості кореспондента. У 1988 році Леонід Козінчук стає членом Національної спілки журналістів України, через рік очолює Бердичівську регіональну організацію журналістів. Він також був членом правління обласної журналістської організації. Перед ним постало питання отримання професійної освіти, і Леонід Іванович вступив до заочного відділення факультету журналістики Київського Державного університету ім. Т.Г. Шевченка, який закінчив у 1991 році. У 1990 році в Бердичеві організовується нова інформаційна служба – міське радіомовлення і Леонід Іванович стає її першим редактором. Він формує колектив редакції, налаштовує роботу. Справжньою візитівкою студії мовлення стають музичні поздоровлення до ювілеїв, які часто доповнюються віршованими рядками самого Леоніда Івановича. «Я любив вас усіх…». І це дійсно було так. Він любив людей і люди тягнулись до нього. У Леоніда Івановича було багато друзів. Серед них - талановиті люди, з якими Леонід Іванович тісно співпрацював. Це композитор Олесь Коляда, журналісти Ольга Протасевич та Валентина Медвєдєва,співачка Тетяна Щенявська, поет Михайло Пасічник, подружжя Чабаненків.
Друзі, які прийшли на зустріч охоче ділилися своїми спогадами, а Тетяна Щенявська виконала декілька улюблених пісень Леоніда Івановича. Він дуже любив Україну, нашу співучу українську мову, був справжнім патріотом своєї Батьківщини.
Хто знайомий з творчістю Леоніда Івановича, може переконатися, що це не тільки поет-лірик, а поет-громадянин, поет-патріот, якого гостро хвилювала доля країни, її мова.
Хто знайомий з творчістю Леоніда Івановича, може переконатися, що це не тільки поет-лірик, а поет-громадянин, поет-патріот, якого гостро хвилювала доля країни, її мова.
Як же у народу мову відібрати?!
Це ж, вважай, без неї нації нема!
То ви що-заброди чи дегенерати?!
Україна ж ненька-не глухоніма!
Хай чужинська влада ще її душила,
Напророкувавши доленьку тяжку,
Але мудро ж кажуть-не сховати шила,
Хоч як не старайся, ні в якім мішку!
Гляньте,де зібрались, дорогі краяни,
Об’єднав Шевченко знову у біді,
Його заклик досі чути полум’яний,
Веде за собою, як і вів тоді.
Боляче усвідомлювати, що вже майже три роки немає поруч з нами Леоніда Івановича. Час як вода, підточує береги нашого життя. Він не щадить і талановитих людей, забираючи їх життя передчасно. Бердичівляни та друзі Леоніда Івановича Козінчука пам’ятатимуть його як щиру, талановиту та вірну людину. Готуючись до цієї зустрічі, ми дуже хвилювались. Нас з Леонідом Івановичем пов’язувала багаторічна дружба. Він був щирою, відкритою людиною, готовий завжди прийти на допомогу, в чому ми мали змогу не раз переконатися.
Не дописав, не долюбив, не докохав, не домріяв…. Бо просто не встиг. Життя виявилося занадто коротким…. Ми пишаємось, що нам пощастило знати Леоніда Івановича, спілкуватися з ним та товаришувати.
Не дописав, не долюбив, не докохав, не домріяв…. Бо просто не встиг. Життя виявилося занадто коротким…. Ми пишаємось, що нам пощастило знати Леоніда Івановича, спілкуватися з ним та товаришувати.
0 комент.:
Дописати коментар