Щодня благаю я Христа, аби не знала ти «Руїни»…

Історія українського народу багата на події як визначні, звитяжні, так і зрадницькі,  користолюбиві. Прикладом останньої є Чорна рада 1663 року, що відбулася в Ніжині  літніми червневими днями. Загальна козацька рада була скликана для обрання гетьмана Лівобережної  України. Участь у Чорній раді взяли не тільки козаки, а й селяни та міщани – «чернь», які також мали право голосу. Звідси й назва ради.

Подивимося крізь віки: в січні 1663 року  Юрій Хмельницький зрікається  гетьманської булави і йде в монастир. В Україні  активізується новий етап громадянської війни – настає «Руїна». Україна фактично розпалася на 2 частини – Правобережну і  Лівобережну. На перебіг подій у Правобережжі намагалася впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна перебувала під контролем Московської держави. На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній Україні гетьманом був обраний  переяславський полковник Павло Тетеря. Походив він зі шляхетського роду, мав добру освіту. Тетеря – один  з найвизначніших дипломатів в урядах Б.Хмельницького, І.Виговсьгого, Ю.Хмельницького. Новий гетьман прагнув відновити єдність козацької  України  шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він  не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієнтації. Однак  лівобережні полки і Запоріжжя не визнали влади  П.Тетері.

У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорізький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Я.Сомка і В.Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні групи козацької старшини.

Що відомо історичній науці про цих людей?  Козацькі літописи подають Якима Сомка як людину великої вроди і розуму. В часи визвольної боротьби проти Польщі  Сомко став прилуцьким полковником. Після смерті Богдана Хмельницького активно прагнув зібрати чорну раду ( такі ради носили характер заколотів, державних переворотів, були підступними стосовно правлячого гетьмана, тому й називалися чорними), бо сподівався, будучи уже наказним гетьманом, здобути собі булаву. Був Яким Сомко далеко не ідеальною людиною, але перед ніжинською радою повівся благородно і навіть погодився поступитися булавою Васюті Золотаренку, щоб вона не потрапила до рук  Брюховецького.

Василь Золотаренко – суперник  Сомка на гетьманську булаву. Ніжинський полковник,  командувач військами та радник гетьмана – він залишався соратником  Якима Сомка.

Але саме на хвилі  підготовки до нової ради з’явилася досить зловісна постать  ще одного претендента на булаву – Івана Брюховецького.  Кар’єра  гетьмана Івана Брюховецького здається чи не найдивовижнішою з-поміж кар’єр усіх гетьманів та кошових отаманів України. Він не був ні січовиком, ні реєстровим козаком, не вкрив себе славою у визвольній боротьбі. Був лише джурою (служником) Богдана Хмельницького до самої його смерті. Гетьман приставив  джуру  до свого малолітнього сина Юрія. В такій якості Брюховецький нічого не важив. Щасливий випадок допоміг йому потрапити на  Січ, де козаки поставилися  з повагою до людини, свого часу наближеної до Богдана Хмельницького. Владні амбіції взяли верх.  До свого пана Юрія, за котрого він прибув клопотатися, Брюховецький не повернувся. Вдаючись до соціальної демагогії та видаючи себе захисником інтересів народу він зумів дістати підтримку серед бідних верств українського населення. Цей полковник  не соромився будь–яких наклепів на своїх суперників. Прокладаючи собі шлях до українського козацького трону, Брюховецький  невтомно писав російському цареві  звинувачувальні доноси на Юрія Хмельницького, на Сомка, і ясна річ, на Васюту Золотаренка.

Під час Чорної ради Іван Брюховецький домігся обрання гетьманом . Його підтримав  московський уряд  і восьмитисячне  військо.  Після   Чорної ради  Я.Сомка  і  В. Золотаренка  за наказом Брюховецького заарештували , звинуватили у зв’язках з польською шляхтою. У вересні 1663 року їх стратили в місті Борзна.      

 А територіальний розкол України доповнився ще й політичним. Як влучно охарактеризував цей період  О.Субтельний – « доба Руїни сягнула свого апогею»: жахливе спустошення українських земель, спалахи громадянської війни, розмивання моральних норм у суспільстві, загострення боротьби за гетьманство, фатальний розкол України на Правобережну і Лівобережну, глибока криза державності.

Івана  Брюховецького чекав безславний кінець. В червні 1668 року біля Диканьки відбулося об’єднання військ Правобережної та Лівобережної України, під час якого  лівобережні козаки буквально розтерзали гетьмана.

Трагічну сторінку Чорної ради в історії України художньо відобразив Пантелеймон Куліш в однойменному романі. Справжні патріоти своєї Батьківщини, яких ми зустрічаємо в цьому творі, змушують замислитися кожного з нас за майбутню долю України.

Проекція роману на сучасність досить очевидна. Історія не раз вчила українців єднатися у здобутті незалежності,  в захисті державності. Але ми – погані учні, і на жаль , досі мало чого навчилися. Через 350 років після Чорної ради політичні чвари продовжують роздирати  Україну.  Чи, можливо, заклик «Шануймося, бо ми того варті!» не про нас?      

Завдяки  програмі державних поповнень  сьогодні ми маємо нові видання  історичного роману П. Куліша «Чорна Рада».