Ой хустино, хустиночко! Мережана шита

На ній і гроно, і пелюстка,
І небо райдуги на ній…
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.

Ми запросили на побачення членів нашої вітальні «Ліра», тож запрошуємо і вас. Бо український народ зберігає пам'ять про хустину, як давній символ. Хустка, як берегиня роду була поруч із людиною від народження до останнього подиху. У недалекому минулому це необхідність багатому і бідному, старому і малому…Це перша ознака одягу жінки тож і розповсюджена була по всій Україні.
А скільки чудових традицій і обрядів пов'язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчинка, розмальована скриня мала повниться хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися гостям і сусідам, неодмінно показуючи та приспівуючи :

Я не панна – я господиня, 

У мене хусток повна скриня…

Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужі взимку та спека влітку, змушують їх покривати голову хусткою. Хустка – щоденний одяг. У молодих зав’язувалася переважно під бороду, а в старих жінок – ззаду.

Українські стародавні хустки були білого кольору. Барвисті хустки були запозичені від болгар, турків, персів. Довгий час існувала традиція вишивати хустки шовковими нитками переважно червоного, синього, зеленого, жовтого та рожевого кольору, іноді застосовували срібло та золото. 

Справді, українська хустина - це твір мистецтва. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо не вживалися, тільки в поєднання з червоним. Згодом геометричний орнамент замінив рослинний. Орнамент розташовували по кутах хустини, у середині, «по берегу», тобто по краях квадрату. Розмір хустки залежав від її призначення. Маленькі домоткані хустки вдягали під велику, були хустки повсякденного призначення, були святкові (150х150 см.). Особливо цінувалися хустки, які носили разом з кожухом у великі свята.
Отже, крім побутового, дівоча хустка має ще й обрядове значення. Вірили, що простоволоса жінка може викликати неврожай, хвороби, епідемії. Вишивану хустку як знак любові і вірності дарувала дівчина коханому. Або ж шовкову хустку дарував козак своїй милій. Не обходиться без хустки і весільний обряд. Хустиною під час вінчання пов’язували руки молодих на знак міцного шлюбного союзу, міцної сім’ї. Чоловік дарував дружині хустку на знак любові, довір’я, злагоди та поваги.

Білу хустину дарують рідні новобранцеві, щоб живим повернувся з військової служби, зберігши її як пам'ять. Коли син вирушав в дорогу, мати зав’язувала у білу хустину хліб, щоб не забував батьківського порогу. Протягом століть в Україні вона була найдорожчим подарунком бо завжди символізувала – рідну домівку і материнську любов.

Дай мені, мамо, хустку на щастя,

Хай буде на згадку вона,

Щоб не була поміж нами далека

Навіть чужа сторона…

У наш час хустина дещо змінила своє призначення. Вона стала прикрасою до жіночого вбрання, відкриваючи гарне жіноче волосся, красу зачіски і обличчя.

Проходять роки, виростають нові покоління, з’являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам’яті людської добрі традиції прадідів, їх обереги поруч нас не дають нам забути, що ми – діти народу українського. Хай хустка-берегиня завжди береже тепло ваших душ і живе вічно як наша невмируща мати – Україна.