Історія без міфів

Якщо ми говоримо про майбутнє, то неодмінно звертаємося до історії. Коли говоримо про історію – звертаємося до минулого. Відколи ж починається державність нашого народу? Саме тому доречно запропонувати читачам книгу відомої письменниці, сучасного історика, автора історичних романів та чисельних історичних розвідок, які відстоюють наукову позицію державності, - Раїси Іванченко «Історія без міфів».
Рідна земля. За несправедливість, що на ній відбувалась, боліла душа. Напевне тому письменниця, працюючи з архівними документами різних держав, вирішила розкрити справжню історію наших земель, починаючи з Трипільської цивілізації та скіфських народів. Історичні дослідження автора підтверджуються цікавими документами.
Століттями ділили та знищували українську державу, але завжди знаходились люди, які намагалися захистити і вибороти незалежність рідної землі. Незламність народу, її герої-захисники не дали знищити українську державу.
«Історія без міфів» зацікавить широке коло викладачів, студентів, учнів, усіх, хто хоче знати справжню нашу історію. Майже чверть книги приділяється відродженню Української держави в часи козаччини, Гетьманщині. Розкривається історія української національної революції та її героїв. Перші кроки державотворення: від повстання - до утворення держави, її піднесення і падіння. Гетьманування Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Павла Полуботка, Петра Калнишевського.

ДоброНосики - справжні козачата

Останнім часом патріотичному вихованню підростаючого покоління приділяється неабияка увага. І це цілком виправдано і справедливо: війна, таки в країні війна. Єдине, що печалить: на болючих і страшних прикладах порою доводиться вчити нашу молодь: бо знову-таки – війна…
Але, думається, багато хто погодиться: діти можуть ще нас багато чому навчити. Вони, як каже сучасна молодь, - «у темі», вони – справжні патріоти, вони із зацікавленістю та вдумливістю вивчають історію рідної країни. Доказом цьому став нещодавно проведений у рамках клубу «ДоброНосики» захід, присвячений Дню козацтва та Дню захисника Вітчизни.

Вітаємо переможців!

29 вересня відзначалося 170 років від дня народження видатного драматурга, режисера, чудового актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Працівниками читального залу центральної міської бібліотеки до цієї дати була організована та проведена виставка-вікторина «Корифей українського театру І. К. Карпенко-Карий», присвячена життю і творчості письменника. Всі охочі, за допомогою літератури, яка була представлена на виставці, могли дати відповіді на запитання вікторини.

Чим живете, ДоброНосики?

У житті настільки все стрімко змінюється, що для дітей час постійного "зависання" в інеті за іграми відходить вже на другий план. Вони, наші жваві дітлахи, хочуть чогось нового, незвичного та для душі. 

Для нинішнього юного покоління мешканців нашого міста з’явилася нагальна потреба у своєму товаристві мати своє власне дійство, якщо хочете, своє власне "шоу". Аби кожного разу однаково цікаво, неординарно, завзято і на своїй території. Такою територією стали для них ми. Що і казати, було багато скептицизму та демотиваторства від деяких дорослих, але, нічого... Пережили :-) 

Одного літнього дня дітвора, здавалося, мала би відпочивати на повну і розпоряджатися власним вільним часом на свій розсуд... Та виявилася серед неї чималенька група, котра не тинялася Бердичівом без діла. Один за одним з різних куточків міста впродовж дня «наполегливо» стікалися до бібліотеки хлопчики й дівчатка: хто – посидіти у мережі, інші – записатися до бібліотеки і переглядати книжки, дехто просто заглядав із цікавістю до різних відділів. На наше питання, чи можемо чимось допомогти, відповідали, що нудно і нема чим зайнятися. Відразу у мозку спалахнула декілька "лампочок": дітям нудно?! що ми можемо придумати у цій ситуації?! "Чи є у вас план, містер Фікс?!" План був. Ще й який! 

Вона пише заради того, щоб зробити світ кращим

Багато років тому в нашій бібліотеці з'явилася книга тоді ще не дуже відомої білоруської письменниці Світлани Алексієвич «У войны не женское лицо». Хтось із наших колег першим прочитав книгу і поділився своїми враженнями. Пам'ятаємо, як ми обговорювали книгу, як схвилювали нас долі жінок – героїнь книги. Збираючи матеріал, письменниця зустрічалася з жінками, у яких були різні характери, різні погляди на життя, але всіх їх об'єднував жах і біль пережитого. Багатьом з них довелося пожертвувати здоров'ям, особистим щастям, радістю материнства. Дуже боляче було їм, які витримали всі жахи війни, вже в мирний час відчувати на собі презирливо-зверхнє ставлення оточуючих. Книга наштовхнула нас на думку про те, що серед наших читачів, колег, знайомих є теж жінки-фронтовички, про яких ми мало знаємо. Це, як правило, дуже скромні люди, які не люблять розповідати про себе.

Ой хустино, хустиночко! Мережана шита

На ній і гроно, і пелюстка,
І небо райдуги на ній…
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.

Ми запросили на побачення членів нашої вітальні «Ліра», тож запрошуємо і вас. Бо український народ зберігає пам'ять про хустину, як давній символ. Хустка, як берегиня роду була поруч із людиною від народження до останнього подиху. У недалекому минулому це необхідність багатому і бідному, старому і малому…Це перша ознака одягу жінки тож і розповсюджена була по всій Україні.
А скільки чудових традицій і обрядів пов'язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчинка, розмальована скриня мала повниться хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися гостям і сусідам, неодмінно показуючи та приспівуючи :

Я не панна – я господиня, 

У мене хусток повна скриня…

Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужі взимку та спека влітку, змушують їх покривати голову хусткою. Хустка – щоденний одяг. У молодих зав’язувалася переважно під бороду, а в старих жінок – ззаду.