Багато років тому в нашій бібліотеці з'явилася книга тоді ще не дуже відомої білоруської письменниці Світлани Алексієвич «У войны не женское лицо». Хтось із наших колег першим прочитав книгу і поділився своїми враженнями. Пам'ятаємо, як ми обговорювали книгу, як схвилювали нас долі жінок – героїнь книги. Збираючи матеріал, письменниця зустрічалася з жінками, у яких були різні характери, різні погляди на життя, але всіх їх об'єднував жах і біль пережитого. Багатьом з них довелося пожертвувати здоров'ям, особистим щастям, радістю материнства. Дуже боляче було їм, які витримали всі жахи війни, вже в мирний час відчувати на собі презирливо-зверхнє ставлення оточуючих. Книга наштовхнула нас на думку про те, що серед наших читачів, колег, знайомих є теж жінки-фронтовички, про яких ми мало знаємо. Це, як правило, дуже скромні люди, які не люблять розповідати про себе.
Ми вирішили на базі обласного госпіталю для інвалідів війни провести захід за книгою «У войны не женское лицо». 
На нього запросили нашу колегу Россель Раїсу Юхимівну, яка під час війни була артилеристкою, операційну сестру Кашеварову Віру Олексіївну, Дудчик Олену Федорівну-партизанку, Марію Леонтіївну Нарижну, яка дівчиськом пішла на фронт. Свій сценарій ми побудували так, щоб між розповідями про героїнь книги, могли своїми спогадами поділитися і наші запрошені. У залі було багато колишніх фронтовиків. Вразило нас, з якою теплотою і болем розповідали присутні чоловіки-фронтовики про жінок, з якими їм довелося зустрітися під час війни. Вони згадували, як ці тендітні дівчатка допомагали їм вижити і перемогти. У всіх на очах стояли сльози. Багато наших читачів, дізнавшись про вихід книги, звернулися до бібліотеки з проханням прочитати її. Охочих було стільки, що довелося влаштувати черговість.
А потім вийшли книги «Последние свидетели», «Цинковые мальчики», «Чорнобыльская молитва», «Время секонд хенд». І ось приємна новина - 8 жовтня 2015 в Стокгольмі було оголошено ім'я лауреата Нобелівської премії з літератури з наступним формулюванням: «за її багатоголосу творчість - пам'ятник стражданню і мужності в наш час». Ім'я це належить білоруській письменниці Світлані Алексієвич. Вона стала 14-ю жінкою в історії, що отримала Нобелівську премію.
Ще в 2013 році її вважали претендентом на цю престижну премію з літератури, але тоді нагорода дісталася канадській письменниці Еліс Манро. Приємним є той факт, що Світлана Алексієвич має українське коріння, мати письменниці - українка, а батько - білорус. Авторка народилася в 1948 році у західноукраїнському місті Станіслове (нині Івано-Франківськ), потім сім'я переїхала на батьківщину батька - до Білорусії. Там вона закінчила середню школу, працювала вихователем, учителем, журналістом. У 1983 році її прийняли до Спілки письменників СРСР. З початку 2000-х років Світлана Алексієвич жила в Італії, Франції, Німеччині. А з 2013 року знову живе в Білорусії. Нобелівська премія - не перша нагорода письменниці. Вона є лауреатом премії Йоганна Готфріда Гердера, премії Ремарка, американської Національної премії критики та інших літературних нагород. Після кримських подій письменниця виступила в німецькій газеті Frankfurter Allgemeine із засудженням російської політики щодо України.
Ми вітаємо Світлану Алексієвич з почесною нагородою. Бажаємо їй здоров'я, творчого натхнення і щастя.
0 комент.:
Дописати коментар