З Новим роком та Різдвом Христовим!

До Нового року залишилося обмаль часу, тож зовсім скоро ми вітатиме одне одного зі святами, даруватиме подарунки і загадуватимемо під ялинкою бажання. Для когось ця традиція сімейна – у теплому затишному і рідному домі зустрічати прийдешній рік. Хтось полюбляє галасливі веселі компанії друзів. Але для всіх нас Новорічно – різдвяні свята з дитинства - це очікування дива й надії. Нехай же всі наступні дні Нового року як і зимові свята, будуть щедрими на любов і доброту, взаєморозуміння і повагу, а Різдвяна зоря запалить у серцях вогонь віри, надії і впевненості у здійсненні найзаповітніших бажань. Бажаємо, щоб для кожного з нас цей рік став кращим із кращих, приніс на нашу землю мир, добро, достаток. До Новорічних свят та зимових канікул працівники абонементу підготували цікаву виставку-інсталяцію: «Новорічні канікули: читаємо всією родиною».

Всіх вітаємо з Новим роком та Різдвом Христовим!

Зустріч з письменницею Жанною Куявою

Несподівано до бердичівської бібліотеки для дорослих завітала письменниця, член Національної спілки журналістів та член Національної спілки письменників України, володар спецвідзнаки літературного конкурсу «Коронація слова 2012», дипломант «Коронації слова 2013» – Жанна Володимирівна Куява. Сучасний читач знає її, як авторку романів «Нічниця», «З медом полин», «Дерево, що росте в мені», «Гордієві жінки». Не кожна людина, а тим більше молода - гідна, щоб її ім'я було занесене в енциклопедію. Ім'я ж нашої гості є в енциклопедії Сучасної України. Народилася Жанна Володимирівна на День Тетяни- 25 січня 1980 року. Ї письменницький талант з’явився вже тоді, коли вона навчалась у педагогічному училищі міста Володимир-Волинський. Після його закінчення майбутня письменниця чотири роки працювала вчителем. За цей же час вона здобула вищу освіту на педагогічному факультеті Волинського національного університету імені Лесі Українки. Жанна має такий багатющий мовний запас, такий філософський підхід до творчості, що сама пробує себе на письменницькій ниві.

Не згасне вогонь його серця

Внесок Михайла Павловича Старицького в українську культуру важко переоцінити. Він умів усе: співати, малювати, грати на роялі, мав акторський талант і, що головне, письменницький. Що б він не починав робити - писати вірші, лібрето, інсценізувати твори чи переробляти непопулярні п’єси - з-під його пера завжди виходили шедеври, що живуть і понині. У творчості він біг за кількома зайцями і зловив усіх. Видатний драматург, прозаїк і поет, він був по суті фундатором українського професійного театру. Іван Франко називав Старицького батьком українського театру.

Нові краєзнавчі видання – в бібліотеці

Українське краєзнавство - це фундамент історичної пам’яті, це форма пізнання свого історичного минулого, це відстоювання національних інтересів, культури, мови, традицій українського народу. Український краєзнавчий рух, який йде від літописців часів Київської Русі, героїчного часу козаччини, пори Центральної Ради, часів тоталітаризму та епохи національно-демократичного відродження і самостійності, є вагомою складовою української національної історії, духовності та культури. Високі поняття «патріотизм», «національна гідність», «батьківщина» - для тих, хто знає історію рідного краю, красу його природи, народну пісню, співучу мову. В цьому є велика частка досліджень українських краєзнавців. Сьогодні у фондах нашої бібліотечної системи є багато видань краєзнавчого характеру, до яких додалися два дуже цікавих і пізнавальних видання.

На зустріч своїй долі

Кожне місто неповторне своїми визначними подіями, місцями, людьми. Неповторний і наш Бердичів. Героїчна і трагічна його бойова і трудова багатовікова історія. Про це розповідають назви вулиць, пам'ятники, меморіальні дошки. Імена багатьох земляків - особлива гордість бердичівлян.
Бердичів дав світові видатного письменника Василя Гроссмана, 110-й ювілей якого відзначатиметься 12-го грудня. Його ім'я добре відоме людям декількох поколінь. Його романи і повісті були колись дуже популярні. Вони не залежувалися в книжкових магазинах, «не застоювалися» на полицях бібліотек - їх, як кажуть, «зачитували до дірок».

Гуртуймося, хлопці

Наших сучасних дітей не можна віднести до категорії безтурботних, байдужих, галасливих нащадків. Сьогодні на їхню долю випали часи війни на сході країни, доволі часто у домівки приходить страшна біда і втрата найрідніших людей. Не говорячи вже й про те, що майже всі школярі беруть участь у найрізноманітніших патріотичних акціях. Це і виготовлення оберегів для воїнів АТО, написання листів з малюнками, збір грошей на допомогу армії та кришечок для виготовлення протезів постраждалим, участь у флешмобах, фестивалях, ярмарках. І це тому, що чужого горя не буває. У наших бійців є такий надійний тил - це дуже важливо. Люди в цей важкий час допомагають зі щирістю і завзятістю. І скрізь попереду вони – наші малі, але вже такі дорослі діти. І можна бути впевненим в тому, що наші діти ніколи не стоятимуть осторонь того, що відбувається в їхній країні. На щастя, ми живемо на мирній території, але діти багато знають про жахи війни. Вихованці дитячого клубу «ДоброНосики» мають змогу постійно долучатися до патріотичних заходів, які для них проводить центральна міська бібліотека. Ми неодноразово відправляли посилки землякам на передову, писали листи, малювали малюнки, а також власноруч виготовили обереги для бійців.

Вечорниці у світлиці

З усього циклу зимових традиційних свят день Святої Катерини (7грудня) та день Андрія Первозваного (13грудня) – найочікуваніші для української молоді . Об’єднуються вони у «Андріївські вечорниці, бо обидва пов’язані з гаданням та ворожбою, а також гуляннями та веселощами.
Найцікавіші дійства відбувалися власне на Катерини. Зранку «в складчину» дівчата зносили до однієї з осель продукти – крупу, пшоно, капусту і готували з них борщ та кашу. А коли наставала вечірня пора, починали ворожіння.

Ніхто так не прагне миру, як ті, хто бачив війну

Важливою складовою національної безпеки нашої країни є патріотичне виховання молоді. Патріотизм поєднує в собі любов до свого народу, до України, гордість за її минуле і сьогодення, готовність до її захисту. Від того, як молодь сприйматиме історичне минуле, які приклади і традиції візьме для наслідування, значною мірою залежатиме майбутнє України.
У 2015 році робота центральної міської бібліотеки з героїко-патріотичного виховання значно активізувалась, наповнилась новим змістом. Сьогодні - це один із найголовніших пріоритетів у нашій роботі. Завдання бібліотеки - популяризувати літературу, що сприяє вихованню патріотизму, причетності до історичної долі України, висвітлювати події, які відбуваються в зоні АТО. Про це сьогодні ми можемо дізнатись не тільки з випусків новин, а й з книг. Події 2013-го, а згодом 2014-2015рр. зумовили появу нової хвилі патріотичної літератури. З’явилось багато авторів, серед яких - журналісти і волонтери, які побували на передовій. Деякі книги вже відзначені літературними критиками і престижними преміями в галузі літератури. Книги патріотичного змісту, що є у фондах нашої бібліотеки, представлені на книжкових виставках та тематичних полицях. Не залишає байдужих стенд «Навіки в наших серцях» зі світлинами наших земляків, що загинули на Сході.

Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками

Багатовікова історія українського народу сповнена голодними лихоліттями. Довгий час факти голоду в Україні приховувалися. Ця тема піднялася на рівень спеціальних досліджень тільки тоді, коли Україна здобула незалежність.
Голод 1932-1933рр. став величезною катастрофою для нашого народу. Адже за цей період людські втрати в Україні склали від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони – діти.
Заморена голодом людина швидко деградувала як особистість, перетворюючись на піддатливу й слухняну маріонетку, якій абсолютно байдуже, що діється навкруги. Фотографії тих часів шокують виглядом малих дітей з кінцівками, як у скелета, що росли із опухлих, мов кулі, животів. Перед смертю люди часто божеволіли. Голодна смерть ходила від хати до хати. Селяни вмирали на вулицях, на полях, на шляхах, у холодних будинках, поодинці і цілими сім’ями. Села оніміли і лише іноді ледь чутний стогін порушував тишу. Голод призвів до широкого розповсюдження гострих інфекційних захворювань, заражень, масових отруєнь. Спустошені села занепали. Майже в кожній другій оселі вікна були забиті дошками навхрест. Колись, начебто зовсім недавно, чепурні двори тепер заростали лободою, плоти похилилися. Земля втрачала своїх господарів.

Полонез Огінського як музичний символ Польщі

Хто із нас хоч раз у житті не чув знаменитий полонез Огінського? Ця прекрасна і сумна мелодія не залишає нікого байдужим, торкаючи найпотаємніші струни людської душі, змушує кожного замислитись над своїм найсокровеннішим…
Полонез і Огінський давно стали загальною назвою як « біном Ньютона» чи « маятник Фуко». Сьогодні мелодія знаменитого полонезу стала настільки масовою, що звучить із мобільних телефонів, будильників, ноутбуків. На загальновідомий полонез покладено чимало віршів різними мовами. Але найближча ця музика слов’янській душі. Тільки вона, ця душа уміє так радіти і страждати, кохати і ненавидіти. Величне почуття любові до втраченої Батьківщини надихнуло Міхала Огінського написати свій полонез « Прощання з Батьківщиною».
Шанувальники прекрасного зустрілися у музичній вітальні, щоб згадати славетного сина польського народу Міхала Клеофаса Огінського. Видатному політику, дипломату і музиканту у вересні цього року виповнилося 250. Блискуча кар’єра політичного діяча не завадила Огінському стати знаменитим композитором, хоча сам він вважав себе аматором у музиці. В Огінському дивним чином поєднувались розважливий політик та імпульсивний романтик. Можливо саме тому з під його музичного пера виходили такі прекрасні твори.

В ім’я любові

Мабуть немає в Житомирі людини, яка б не чула імені Ігоря Живагіна, не захоплювалася його поезією. «Житомирський Єсенін»-так називали поета. Живагіна пам’ятають багато читачів обласної газети «Ехо», на сторінках якої часто друкувались його ліричні вірші. Творчість поета – це явище в житті не тільки Житомира, але й всієї російськомовної української поезії. Ігор Федорович Живагін прожив невелике за часом, але багате за змістом і творчістю життя. Він написав багато ліричних мініатюр, видав 6 збірок. Шанувальники творчості поета завжди з нетерпінням чекали його нових віршів, адже кожен шукав в них щось своє, напевно, дуже потаємне і приватне. Маючи російське коріння, Живагін знайшов свою другу Батьківщину в Україні. Він щиро любив Полісся, Житомир - місто в якому навчався, жив і творив. «Я утренний Житомир обожаю…» - каже поет і в цьому не виникає жодних сумнівів.
Серце поета завжди відгукувалося на всі події, які відбувалися в нашій країні.

Екологія та економіка: чи можливий компроміс?

Світ, в якому ми живемо, красивий і неповторний. Кращим і досконалішим його мають робити люди, котрі дістали у спадок від попередніх поколінь щедрі землі, повноводні річки, казкові гори, моря, лісові масиви.
Тривалий час в історії людства панувало уявлення про те, що природа безмежна і невичерпна. Вважалося, що по мірі зростання виробництва зменшується свавілля природи і збільшується багатство людини.
Із зростанням знань, упровадженням нових досягнень НТП активне ставлення людини до середовища існування посилюється. Впродовж останнього півстоліття відвертим ворогом усього живого стало масштабне забруднення природного середовища.

Я любив вас усіх...

«Є люди, немов зорі, освітлюють шлях іншим. На перший погляд непомітні, а насправді душа їх широка, як море, безмежна, як небокрай. Саме таким і був журналіст, поет Леонід Іванович Козінчук. Доброзичливий, товариський, завжди готовий прийти на допомогу». Ці слова з передмови до книги Леоніда Івановича «…і я проросту зеленлистом…» 13 листопада працівники дорослого абонементу провели презентацію книги Козінчука, яка вийшла після його смерті. Вже стало традицією у стінах нашої бібліотеки організовувати зустрічі з цікавими людьми, з письменниками-краянами та проводити презентації книг.

У нас є мова, своя, чудова

Українська мова й писемність — це здобуток культури і духовної діяльності українського народу. В ній і мудрість віків, і пам'ять народу, і щирість душі. Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.
До Дня української писемності та мови в бібліотеках Бердичівської централізованої бібліотечної системи могутній та неповторній красі українського слова присвятили низку заходів.
Диво, яке ми чуємо від самого народження. Диво, за допомогою якого ми висловлюємо свої почуття. Диво, звідки ми черпаємо сили осягнути всесвіт. Це диво – наша мова. Мову називають найціннішим скарбом народу. Ми звикли до того, що з ранку до вечора навколо нас звучать слова, і не помічаємо цього звучання. А що стане якщо це все зникне? Перестануть звучати пісні, які склав народ, зникнуть казки – наше фольклорне надбання. Хіба можна таке уявити? Наша українська мова – це засіб спілкування цілого народу, що об’єднує його за національною ознакою.

Ми любимо рідну мову

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

М.Т.Рильський

9 листопада в Україні відзначають День слов’янської писемності. За православним календарем в цей день вшановується пам'ять Преподобного Нестора - Літописця, послідовника творців слов’янської азбуки Кирила і Мефодія, які перші почали перекладати книжки слов’янською мовою. З хрещенням Русі у нас виникло книгодрукування.

Історія без міфів

Якщо ми говоримо про майбутнє, то неодмінно звертаємося до історії. Коли говоримо про історію – звертаємося до минулого. Відколи ж починається державність нашого народу? Саме тому доречно запропонувати читачам книгу відомої письменниці, сучасного історика, автора історичних романів та чисельних історичних розвідок, які відстоюють наукову позицію державності, - Раїси Іванченко «Історія без міфів».
Рідна земля. За несправедливість, що на ній відбувалась, боліла душа. Напевне тому письменниця, працюючи з архівними документами різних держав, вирішила розкрити справжню історію наших земель, починаючи з Трипільської цивілізації та скіфських народів. Історичні дослідження автора підтверджуються цікавими документами.
Століттями ділили та знищували українську державу, але завжди знаходились люди, які намагалися захистити і вибороти незалежність рідної землі. Незламність народу, її герої-захисники не дали знищити українську державу.
«Історія без міфів» зацікавить широке коло викладачів, студентів, учнів, усіх, хто хоче знати справжню нашу історію. Майже чверть книги приділяється відродженню Української держави в часи козаччини, Гетьманщині. Розкривається історія української національної революції та її героїв. Перші кроки державотворення: від повстання - до утворення держави, її піднесення і падіння. Гетьманування Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Павла Полуботка, Петра Калнишевського.

ДоброНосики - справжні козачата

Останнім часом патріотичному вихованню підростаючого покоління приділяється неабияка увага. І це цілком виправдано і справедливо: війна, таки в країні війна. Єдине, що печалить: на болючих і страшних прикладах порою доводиться вчити нашу молодь: бо знову-таки – війна…
Але, думається, багато хто погодиться: діти можуть ще нас багато чому навчити. Вони, як каже сучасна молодь, - «у темі», вони – справжні патріоти, вони із зацікавленістю та вдумливістю вивчають історію рідної країни. Доказом цьому став нещодавно проведений у рамках клубу «ДоброНосики» захід, присвячений Дню козацтва та Дню захисника Вітчизни.

Вітаємо переможців!

29 вересня відзначалося 170 років від дня народження видатного драматурга, режисера, чудового актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Працівниками читального залу центральної міської бібліотеки до цієї дати була організована та проведена виставка-вікторина «Корифей українського театру І. К. Карпенко-Карий», присвячена життю і творчості письменника. Всі охочі, за допомогою літератури, яка була представлена на виставці, могли дати відповіді на запитання вікторини.

Чим живете, ДоброНосики?

У житті настільки все стрімко змінюється, що для дітей час постійного "зависання" в інеті за іграми відходить вже на другий план. Вони, наші жваві дітлахи, хочуть чогось нового, незвичного та для душі. 

Для нинішнього юного покоління мешканців нашого міста з’явилася нагальна потреба у своєму товаристві мати своє власне дійство, якщо хочете, своє власне "шоу". Аби кожного разу однаково цікаво, неординарно, завзято і на своїй території. Такою територією стали для них ми. Що і казати, було багато скептицизму та демотиваторства від деяких дорослих, але, нічого... Пережили :-) 

Одного літнього дня дітвора, здавалося, мала би відпочивати на повну і розпоряджатися власним вільним часом на свій розсуд... Та виявилася серед неї чималенька група, котра не тинялася Бердичівом без діла. Один за одним з різних куточків міста впродовж дня «наполегливо» стікалися до бібліотеки хлопчики й дівчатка: хто – посидіти у мережі, інші – записатися до бібліотеки і переглядати книжки, дехто просто заглядав із цікавістю до різних відділів. На наше питання, чи можемо чимось допомогти, відповідали, що нудно і нема чим зайнятися. Відразу у мозку спалахнула декілька "лампочок": дітям нудно?! що ми можемо придумати у цій ситуації?! "Чи є у вас план, містер Фікс?!" План був. Ще й який! 

Вона пише заради того, щоб зробити світ кращим

Багато років тому в нашій бібліотеці з'явилася книга тоді ще не дуже відомої білоруської письменниці Світлани Алексієвич «У войны не женское лицо». Хтось із наших колег першим прочитав книгу і поділився своїми враженнями. Пам'ятаємо, як ми обговорювали книгу, як схвилювали нас долі жінок – героїнь книги. Збираючи матеріал, письменниця зустрічалася з жінками, у яких були різні характери, різні погляди на життя, але всіх їх об'єднував жах і біль пережитого. Багатьом з них довелося пожертвувати здоров'ям, особистим щастям, радістю материнства. Дуже боляче було їм, які витримали всі жахи війни, вже в мирний час відчувати на собі презирливо-зверхнє ставлення оточуючих. Книга наштовхнула нас на думку про те, що серед наших читачів, колег, знайомих є теж жінки-фронтовички, про яких ми мало знаємо. Це, як правило, дуже скромні люди, які не люблять розповідати про себе.

Ой хустино, хустиночко! Мережана шита

На ній і гроно, і пелюстка,
І небо райдуги на ній…
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.

Ми запросили на побачення членів нашої вітальні «Ліра», тож запрошуємо і вас. Бо український народ зберігає пам'ять про хустину, як давній символ. Хустка, як берегиня роду була поруч із людиною від народження до останнього подиху. У недалекому минулому це необхідність багатому і бідному, старому і малому…Це перша ознака одягу жінки тож і розповсюджена була по всій Україні.
А скільки чудових традицій і обрядів пов'язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчинка, розмальована скриня мала повниться хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися гостям і сусідам, неодмінно показуючи та приспівуючи :

Я не панна – я господиня, 

У мене хусток повна скриня…

Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужі взимку та спека влітку, змушують їх покривати голову хусткою. Хустка – щоденний одяг. У молодих зав’язувалася переважно під бороду, а в старих жінок – ззаду.

Корифей українського театру І.К. Карпенко-Карий

29 вересня виповнюється 170 років від дня народження видатного драматурга, режисера, чудового актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Саме він став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі межі століть.
Драматургія І.К. Карпенка-Карого – явище самобутнє й оригінальне в українській літературі. У його творчому доробку 18 п’єс та кілька переробок. Найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця. Завдяки життєвій правді, яскравості й колоритності цілої галереї персонажів тогочасного суспільства, які прийшли в його твори з самого життя, вмілому використанню фольклорних мотивів, соковитої народної мови, твори І.К. Карпенка-Карого і сьогодні хвилюють широкого читача та глядача. Вони з успіхом йдуть на сценах театрів України, перекладаються різними мовами світу.

Садово-городні кооперативи в сучасних реаліях

Садово-городні товариства є специфічними об’єднаннями громадян для загального задоволення своїх потреб. Вони мають повну самостійність в проведенні власної сільськогосподарської діяльності і покривають витрати товариства за рахунок членських внесків. Згідно з Законом України «Про кооперацію», всі кооперативи діють на основі своїх статутів. Всі власники садово-городніх кооперативів повинні знати закони, що стосуються їх діяльності. Сьогодні в Україні внесено та прийнято багато поправок та змін у ці закони. Саме тому на прохання мешканців мікрорайону роз’яснити правові моменти, бібліотекарі запросили голову садово-городнього товариства Зайця Віктора Володимировича.

Стіг Ларссон - письменник № 1

Одного разу на пакеті у жінки, яка приїхала з Західної Європи, я побачила напис "Стіг Ларссон - письменник № 1". І тоді звернула свою увагу на три книги цього письменника, що стояли на полиці новинок літератури. Зразу знайшла в інтернеті інформацію про автора: хто такий, що пише ?!
Стіг Ларcсон - автор трилогії «Міленіум». Письменник планував написати 10 романів, але, на жаль, встиг подарувати нам тільки три книги. Стіг Ларссон помер від інфаркту, не доживши до друку свого першого роману, який приніс йому неймовірну посмертну популярність. Роман «Чоловіки, що ненавидять жінок» я прочитала за два дні (701 сторінка). Книга має декілька сюжетних ліній, одна з яких - детективне розслідування, яке ведуть головний герой книги Мікаель Блумквіст (редактор журналу "Міленіум") і її головна героїня Лісбет Саландер (дівчина-хакер). Розповідь про серійного вбивцю, пошуки давно зниклої дівчини, приховані від очей публіки подробиці життя і роботи відомого журналіста і методи ведення інформаційного шпигунства - все це складається в стрункий ланцюжок взаємозалежних подій, складових однієї історії.

«Віртуоз фарб» О.О.Мурашко

7 вересня виповнюється 140 років від дня народження талановитого українського художника, яскравого і своєрідного живописця Олександра Олександровича Мурашка.
Мурашко був дуже енергійною, імпульсивною людиною, сповненою творчого горіння, яка завжди перебувала у пошуках. Його життя було насиченим та багатогранним. Він ніколи не замикався в колі особистих творчих проблем. Олександр Олександрович завжди відчував потребу спілкуватися, ділитися власним досвідом, навчати молодь. Шедеври Мурашка відомі в світі. Його творчість здобула визнання в Росії та за кордоном. Твори художника експонувалися у Відні, Мюнхені, Парижі, Венеції. На жаль, чимало картин Олександра Мурашка втрачено. Широке визнання, сила художнього таланту зробили Олександра Олександровича значимою постаттю в українському мистецтві. Але ім’я «віртуоза фарб» О. О. Мурашка довгі роки ледь жевріло в людській пам’яті. Навіть на сьогодні, його біографія ще не вивчена досконально.

Ми пишаємось тобою, моя Україно

24-го серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла АКТ про проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою. Україна - країна трагедій і краси, країна гарячої любові до народу, довгої вікової героїчної боротьби за його волю. Сьогодні День Незалежності святкується в непростих умовах для нашої країни. Це неоголошена Росією війна, в якій Україна відстоює свою територіальну цілісність і незалежність. Україна - це всі ми разом, в радощах і турботах, в реальних діях за майбутнє нашої Батьківщин. Неможливо залишатись осторонь від святкування незалежності нашої держави.

«Доброносики» приймають гостей

Літні канікули тривають. А нашим дітям-«доброносикам» зовсім не наскучило приходити у свій клуб. Їм цікава діяльність цього дружнього товариства і вони признаються, що кожної середи чекають зустрічі зі своїми одноклубниками. На своїх засіданнях «доброносики» не тільки розважаються, пізнають щось нове, але й дійсно роблять добрі справи. На одному зі своїх зібрань діти виготовляли обереги-ангелочки для воїнів АТО. Іншого разу зробили дуже цікаві і смачні подарунки для свої гостей, яких планували до себе запросити.

Азбука вулиць, проспектів, доріг…

Усі ми живемо у світі, де треба дотримуватися певних норм і правил. Не виключення і правила поведінки на дорозі. Саме дотримання їх – це збережене здоров’я та життя людини. Нерідко винуватцями дорожньо-транспортних випадків є самі діти, що грають поблизу доріг, переходять вулицю або катаються на велосипедах у недозволених місцях. Як не прикро, але щороку понад 4 тисячі неповнолітніх отримують травми внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Адже закон вулиць і доріг дуже суворий і не прощає, якщо пішохід іде вулицею, нехтуючи правилами.

Квест на природі

Літо у самому розпалі. Багато людей відпочивають на природі, ховаючись від спеки в затінку дерев. Ось і наші «доброносики» захотіли зробити вилазку на пікнік, ближче до річки. Ми вирішили провести квест на природі, на березі річки Гнилоп’ять. Метою цієї нашої подорожі було виховання у дітей любові та дбайливого ставлення до природи.

КВК у клубі «Доброносиків»

Учасники клубу «Доброносиків» з великим бажанням щосереди приходять на засідання свого об’єднання. Цього разу ми вирішили обговорити книжку англійського дитячого письменника Алана Мілна «Вінні-Пух і всі-всі-всі». Діти хотіли знати – звідки у мішки з’явилося таке ім’я? А ви знаєте цю історію? Вам доводилося читати іншу книжку про Крістофера Робіна? Ні? Шкода. Бо коли б ви читали ту книжку, то відразу пригадали б, що колись, дуже давно, Крістофер Робін був знайомий з одним лебедем, якого він звав Пухом. Згодом лебідь кудись дівся, а ім'я від нього зосталося. І коли ведмедик, новий друг Крістофера Робіна, сказав, що йому б личило найкраще в світі ім'я, Крістофер Робін, не задумуючись, назвав його Вінні-Пухом. Так він Вінні-Пухом і залишився.
Готуючись до засідання, ми думали про те, як цікаво подати дітям матеріал про книжку. А доброносики – як вони зможуть висловити свої міркування про героїв цієї доброї казкової історії. І вирішили, що це буде КВК.

Світ гине з браку любові...

29 липня минає 150 років з дня народження Андрея Шептицького – видатного українського, церковного, культурного та громадського діяча, митрополита української греко-католицької церкви, митрополита Галицького, архієпископа Львівського, єпископа Кам’янець-Подільського, графа.
Жоден з відомих церковних діячів XX ст., мабуть, не удостоївся таких різних оцінок, як митрополит Андрей Шептицький – глава УГКЦ. Донедавна він у більшості публікацій звинувачувався у зраді народних інтересів, у пропаганді ідей українського буржуазного націоналізму, спробах відірвати українську церкву від російської та в багатьох інших «гріхах». У численних збірках архівних документів переважали підібрані матеріали негативного змісту.

Шаховий тиждень у бібліотеці

Шахи - одна з найкращих і найпоширеніших ігор у світі. Деякі спеціалісти стверджують, що їм понад 5000 років! Не дивно, що сам винахід шахової гри, захований у сутінках стародавньої історії, обріс низкою цікавих фактів.Справа в тому, що винайдення шахів в різний час приписували грекам, римлянам, єгиптянам, персам, китайцям, індусам, арабам… Багато авторитетних спеціалістів зараз вважають, що шахи, можливо, з’явилися в Індії, здобули розповсюдження в Персії, Аравії, а потім і в Західній Європі.

Прогулянка квітковим раєм

Наша історія в квітах

Квіти супроводжують нас усе життя, без них не обходиться жодне торжество, на честь самих квітів влаштовуються свята. Яскраво відзначається свято троянд в Болгарії, незабудок - в Англії, фіалок - у Німеччині, конвалій - у Франції. 

Конституція – компас держави

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України - першу Конституцію незалежної української держави. Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Цей день одразу ж було проголошено державним святом. Сьогодні ми відзначаємо дев’ятнадцяту річницю від дня ухвалення найважливішого документа нашої історії.

Скарбниця віковічних муз – ось що для кожного Бердичів

Чи замислювалися ми колись, чому кожному з нас таке миле ім’я Бердичів? Чому, перебуваючи далеко від домівки, людина, почувши це рідне слово, ніби за порухом чарівної палички, подумки озирається туди, де линула з вуст матері перша колискова…?
Хто б не побував у нашому чудовому місті – воно лишає в пам’яті неабияке враження. Далеко не кожній спільноті судилася доля такого широкого і багатонаціонального розвою і взаємодії культур, квіту суспільних відносин. Легенди Бердичівської землі підтверджують це.
Однією з привабливих візиток міста є краса навколишньої природи. З дитячих років ми звикли до її чарівної краси. Любимо бувати в лісах, що знаходяться поблизу, в полях, парках, та відпочивати у своїх дворах. Дивимося на квіти, дерева, радіємо спілкуванню з природою, милуємося її красою. Розмаїття рослинного світу завжди надихало, будило фантазію людей. Ми уявляємо рослини у вигляді цікавих істот, які відчувають, дихають, розмовляють між собою та з нами, людьми. З давніх часів люди захоплювалися красою квітів, складали про них легенди. Ім’я богині весни та квітів Флори навіть стало назвою, яка узагальнює весь рослинний світ.
Як і у кожному регіоні, у нашому місті є куточки природи, якими ми можемо пишатися. Це перлини рідного краю і вони потребують уваги і піклування людини. Наша філія №6 розташована в чудовому мікрорайоні, який має назву Червона гора.

Тихі зорі вічної пам'яті

Друга Світова війна 1939-1945 років… Як би хтось не намагався заперечити патріотизм цілого покоління наших співвітчизників, як би не переконував у тому, що захисниками керував тоді страх, породжений сталінським режимом, ми пам'ятаємо всіх, хто вступив у бій з нацизмом, заплативши своїм життям за честь і свободу Батьківщини. Війну передбачали, до неї готувалися - проте до самого кінця не хотіли вірити в те, що біда неминуча. 22 червня навічно увійшло в історію країни як день всенародного потрясіння. Працівники дорослого абонементу міської бібліотеки вирішили відвідати в цей скорботний день міський територіальний центр. Підопічні центру- люди похилого віку, багато з них дуже добре пам’ятають ті події, які назавжди врізалися в їхню пам'ять. Поділитися своїми спогадами для них було дуже важливо. Люди згадували, що той недільний день видався теплим, але не спекотним, що напередодні, в суботу, пройшов сильний дощ, що випускники шкіл відсипалися після випускного балу, а господині поспішали за продуктами на колгоспний ринок. Листоноші розносили газети - останні мирні номери 1941 року. У міському кінотеатрі вишикувалася черга за квитками на вечірній недільний сеанс, молодь прямувала купатися і засмагати на Гнилоп'ять, а у парку культури та відпочинку з нагоди закінчення навчального року була намічена різноманітна культурна та спортивна програма.

«Північна Зоря» Оноре де Бальзака

Тема кохання вічна і невичерпна, як саме життя. Кохання двох – завжди нерозгадана таємниця. А кохання видатних особистостей завжди цікавило пересічних громадян. « Північною Зорею» називав Оноре де Бальзак Евеліну Ганську. Доля розпорядилася так, що романтична епопея їх кохання завершилася вінчанням саме в нашому Бердичеві прохолодного березневого ранку 1850 р. в Костелі святої Варвари.
Неперевершений автор психологічної прози, витончений знавець жіночої душі Бальзак підкорив вибагливу і освічену красуню Евеліну своїми творами. Їх епістолярний роман тривав понад 17 років.
Таємнича « чужинка» ( саме так підписувала свої перші листи Ева Ганська) відразу ж зачарувала письменника своїм розумом та шляхетністю.

У Бердичеві з’явились «Доброносики»

Хто такі?.. Де вони з’явилися?.. А це... дитячий клуб, який збирається у центральній міській бібліотеці. Коли почалися канікули, наші працівники вирішили долучилися до організації дозвілля дітей. Ідейний організатор цього проекту - провідний методист Тетяна Кущук. Клуб запрацював одного літнього дня, коли учасники вирішили зробити своїми руками паперові фігурки із солодощами для діток-інвалідів.
Діти працювали з великим задоволенням.18 членів клуба доброти зробили понад чотирьох десятків солодких подарунків. Вони будуть передані дітям-інвалідам разом з м'якими іграшками, які також зібрали доброносики. Діти вирішили збиратися щосереди.

Мудрих порад невичерпні джерела

Читання є одним із головних засобів розвитку особи, здобуття і поглиблення знань. Протягом життя до наших рук потрапляє безліч книжок. Деякі з них навіть не варті нашої уваги. А є такі, які варто прочитати кожному, хто хоче чомусь навчитися і досягти успіху в житті. Перед молоддю – великий незвіданий світ. І щоб пізнати його, потрібно вчитися. А як можна вчитися без книг? Книги – це надійні друзі наших користувачів. Вони – неоціненні помічники у навчанні. Книги також вчать логічно мислити, відкривають безліч таємниць навколишнього світу.

І продовжує жити у нащадках великий Пушкін

Нет, весь я не умру: душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит.
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит…

Ці слова належать великому поетові О.С. Пушкіну, день народження якого ми відзначаємо
щороку 6 червня. Ім’я Пушкіна відоме нам всім з самого дитинства. Хто не зачитувався його казками: «Сказка о попе и его работнике балде», «Сказка о рыбаке и рыбке», «Сказка о золотом петушке», «Сказка о мертвой царевне и семи богатырях». Поему «Евгений Онегин» знають у всьому світі. Про творчість Пушкіна написано дуже багато. Він залишив по собі багатий літературний спадок, і не тільки. Він залишив сім’ю, яку дуже кохав і саме в ній знайшов щастя. Історія нащадків Пушкіна така ж яскрава і дивна, як неповторно дивний талант їх пращура.

Свіжа преса знову у бібліотеці

Ура!!! Нарешті ми дочекалися! До нашої бібліотеки знову надходять газети і журнали! Через ситуацію, що склалася, наші клієнти цілих 5 місяців були позбавлені можливості читати свіжу пресу. Це потягнуло за собою очевидні наслідки – відтік постійних користувачів, зниження книговидачі та відвідувань. Люди скучили за друкованим словом, яке завжди було і залишається невід’ємною частиною нашого життя. Не всі читачі бажають дізнаватися новини з інтернету, особливо старше покоління, яке більше звикло брати до рук улюблену газету чи цікавий журнал. В межах виділених коштів ми намагалися сформувати підписку на будь – який смак. Значну частку займають місцеві видання, адже, в першу чергу бердичівлян цікавлять місцеві новини та культурні події. До уваги клієнтів « Земля бердичівська», « Бердичівський погляд», « Ріо - Бердичів», « Бердичівські новини», « Бердичів - реклама».
Дати обгрунтовану оцінку явищам суспільного життя ви зможете за допомогою центральних газет « Урядовий кур’єр», « День», « Факти і коментарі», « Літературна Україна», щотижневика « Країна».

Будьмо здорові!

Здоров’я – найбільше благо, дароване нам природою.
Збереження і зміцнення здоров’я завжди було і є життєвою потребою кожної людини. Щоб зберегти його на багато років, потрібно постійно дбати про це. Жити в гармонії, любові, радості - це природний стан людини. Той факт, що будь-яку хворобу краще попередити ніж лікувати ні для кого не секрет. Вчені прийшли до висновку, що більшість людей надмірно харчуються, недостатньо рухаються, несвоєчасно і неправильно відпочивають. Останнім часом спостерігаються великі зміни у структурі захворюваності і смертності населення. Якщо раніше люди вмирали переважно від інфекційних хвороб, то тепер нерідко причиною смерті бувають хвороби серця, злоякісні пухлини, отруєння хімічними речовинами, фізичні і психічні травми. Це безпосередньо пов’язано зі зміною зовнішнього середовища, праці і побуту людей. 

На крилах пісень Юрія Рибчинського

Коли в ефірі звучить гарна пісня – можна впевнено сказати, що слова до неї написав Юрій Рибчинський. Дотепний і мудрий улюбленець мільйонів нещодавно відсвяткував своє 70-річчя. Його пісні вражають неповторністю і самобутністю стилю. Ю. Рибчинський належить до тих небагатьох людей, які вважають себе щасливими. Він щасливий, що народився, щасливий, що живе і займається улюбленою справою. Народний артист України, заслужений діяч мистецтв, поет сценарист, драматург – він 15 разів ставав лауреатом фестивалю « Пісня року». Кожен свій твір Рибчинський створює як Пігмаліон Галатею. Юрій Євгенович не приховує, що обожнює жінок і живе для них. Він той скрипаль, який одвічно кожній дарує пісню і кожній зраджує. Тому що, за його словами, « ніяка жінка не зрівняється з віршами, що можуть народитися на чистому аркуші паперу». І ці вірші творить він сам. Але поезія прекрасна, і жінки з легкістю прощають Маестро таку перевагу у життєвому виборі.

Депортація: не забудемо, не допустимо

18 травня - День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму. У цей день в 1944 році в Середню Азію з півострова відправили перший ешелон кримських татар. Це трагічна дата для всього Криму, адже депортація кримських татар – трагедія не тільки одного народу, це трагедія усіх народів Криму. Офіційною причиною депортації вважалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною.
Упродовж багатьох десятиліть про депортацію корінних народів Криму ми знали дуже мало. Інформація про втрати виселенців ретельно приховувалася, на багатьох матеріалах впродовж років стояв гриф «таємно».

Вебліографія - сучасному користувачу

Наша бібліотечна система декілька років практикує інформаційну підтримку користувачів шляхом створення вебліографічних покажчиков і списків. Одними з перших вебліографічних покажчиків були краєзнавчі: «Літературні імена на мапі Бердичева», «Бердичів у роки війни 1941-45 років» (до 70-річчя визволення м. Бердичева від нацистських загарбників). Далі була учась у 2014 році в проекті «Живи здорово» і створено п’ять вебліографічних списків на актуальні теми, які можуть бути корисними для тих, хто турбується про своє здоров’я. Враховуючи потреби наших користувачів, у цьому ж році були оформлені вебліографічні списки про книги-ювіляри, про письменників-ювілярів та інші.

Пам’ятаємо… Перемагаємо…

70 переможна весна буяє світлом відродження й священної пам’яті. Цьогоріч ми відмічали 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення. Сьогодні, коли відбувається переосмислення подій II світової війни, руйнуються радянські історичні міфи, ми прагнемо вшанувати кожного, хто боровся з нацизмом. Символом відзначення Дня пам’яті та примирення є червоний мак. Ця квітка є дуже близькою українським традиціям. Це - символ гордості, волі, сонця, оберіг від нечистої сили. Також мак є символом хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських піснях та думах козацької доби. Мак, як символ війни і пам’яті, з народної творчості перейшов і в українську художню літературу. Присутній він у творах Івана Франка, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара. Одна з героїнь його «Прапороносців» гине саме в долині червоних маків. Червоні маки є символом перемоги в багатьох країнах Європи.

Пісні Великої Перемоги

Кто сказал, что надо бросить

Песню на войне?

После боя сердце просит

Музыки вдвойне.

В. Лебедев-Кумач

Свято Перемоги – особливе свято-величне, вистраждане… Подвиг героїв-переможців у цій жахливій війні непідвладний часу, як й наша щира та безмежна вдячність людям, які виявили нездоланну мужність та незламність духу в боях за рідну землю та свободу країн Європи. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. В цьому році Перемозі-70! Її відзначає вся Європа. Дорогою ціною заплатила Україна за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне з пам'яті людської, не відійде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу. Наша країна давно залікувала криваві рани. Заколосилися хліба на понівеченій нацистами землі, ожили ліси і майже не трапляються дерева зі знесеною артилерійським снарядом верхівкою або старий земляний дот. Піднялися з руїн міста, вже не одне покоління людей народилося і виросло в мирний час. Але і сьогодні пісні тих далеких грізних років звучать, хвилюючи серця людей. Скільки їх - прекрасних та незабутніх! Для прийдешніх поколінь у цих піснях відображені трагічні і щасливі сторінки героїчних років, збережені легендарна хоробрість і душевна мужність, оптимізм і велика людяність Солдата.

Мила моя сторона

Вона й справді мила кожному з нас – та сторона, де народився і виріс, де пізнав перші життєві радощі і невдачі, де завжди на тебе чекають, де ти знаходиш душевний спокій і віру в день прийдешній. Мабуть, кожному з нас небайдужа історія рідного краю, його славне минуле. Але дослідити, розшукати і цікаво розповісти нам цю історію можуть тільки наші краєзнавці. Справжні шанувальники бердичівської історичної спадщини – викладачі та учні шкіл міста зібралися в стінах бібліотеки щоб прийняти участь у дні інформації «Бердичів - жива пам'ять, історія і сьогодення».
Час невпинно рухається вперед. Та у нас ніколи не бракувало талановитих закоханих у свій край людей. Бердичівська регіональна краєзнавча спілка налічує 15 чоловік, кожен з яких вносить свою вагому частку у вивчення історії рідного міста.

Б’є людство Землю в сонячне сплетіння

Чорний людський біль, жевріюча надія, засторога…
Що це за дата, перед якою падають на коліна слова, холоне, мов кинуте на лід, серце. Дата, яка сколихнула весь світ. Трагедія трапилась 26 квітня 1986 року на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС.
Іноді люди шкодять природі, не задумуючись над тим, що в першу чергу виступають ворогами собі. І тоді трапляється біда. Квітневі події 1986-го є свідченням того, до якої катастрофи можуть призвести людська безвідповідальність і недбалість.
Як не прикро, але наслідків цієї трагедії XX століття в повній мірі вистачить і на XXI. Атомний вихор залишив свій слід на території 12 областей, жорстоко перевернув долі понад 3-х мільйонів людей. Сьогодні Чорнобиль продовжує кидати нам виклики. 29 років відділяють нас від тієї страшної ночі, але на жаль не віддаляють. Загроза нових ускладнень і викидів не зникла. Те, що ми не бачимо радіації не означає, що її немає. Адже у Японії ще й досі простежуються наслідки американських бомбардувань Хіросіми й Нагасакі.

Видатні євреї Бердичева

Бердичів – місто з багатовіковою історією, цікавою культурою і насиченим подіями сьогоденням. Як тільки не називали наше місто у різні часи – Волинський Єрусалим, малий Єрусалим, місто-фортеця. Далеко не кожен знає, що Бердичів належить до десятки самих відомих і цікавих місць захоронення цадиків на території України. І це не дивно, адже значна частина історії нашого міста пов’язана саме з єврейством. У 18ст. Бердичів стає одним із центрів хасидизму в Україні. Дехто навіть упевнений, що наше місто займає друге місце після Умані, де захоронений раббі Нахман із Брацлава. Саме у Бердичеві знаходиться могила рабина Леві-Іцхака Бен Меїра Бердичівського, відомого праведника, одного з духовних лідерів свого покоління. Щороку майже 3 тисячі паломників з усіх країн світу приїздять поклонитися великому єврейському проповіднику. Після його смерті в Бердичеві більше не було головних рабинів. Таке рішення прийняли місцеві євреї на знак своєї любові до нього, його повний титул «рабин міста, який очолює суд» не надавався більше нікому.