Тихі зорі вічної пам'яті

Друга Світова війна 1939-1945 років… Як би хтось не намагався заперечити патріотизм цілого покоління наших співвітчизників, як би не переконував у тому, що захисниками керував тоді страх, породжений сталінським режимом, ми пам'ятаємо всіх, хто вступив у бій з нацизмом, заплативши своїм життям за честь і свободу Батьківщини. Війну передбачали, до неї готувалися - проте до самого кінця не хотіли вірити в те, що біда неминуча. 22 червня навічно увійшло в історію країни як день всенародного потрясіння. Працівники дорослого абонементу міської бібліотеки вирішили відвідати в цей скорботний день міський територіальний центр. Підопічні центру- люди похилого віку, багато з них дуже добре пам’ятають ті події, які назавжди врізалися в їхню пам'ять. Поділитися своїми спогадами для них було дуже важливо. Люди згадували, що той недільний день видався теплим, але не спекотним, що напередодні, в суботу, пройшов сильний дощ, що випускники шкіл відсипалися після випускного балу, а господині поспішали за продуктами на колгоспний ринок. Листоноші розносили газети - останні мирні номери 1941 року. У міському кінотеатрі вишикувалася черга за квитками на вечірній недільний сеанс, молодь прямувала купатися і засмагати на Гнилоп'ять, а у парку культури та відпочинку з нагоди закінчення навчального року була намічена різноманітна культурна та спортивна програма.

Тим часом біля гучномовця, встановленого на стовпі в центрі міста, збирався народ. Чекали важливого повідомлення. Про те, що воно буде важливим і прозвучить по радіо о 12 годині, оголосили заздалегідь. Рівно опівдні із зверненням до радянського народу у зв'язку з війною, виступив нарком закордонних справ В. М. Молотов. Трагізм того, що сталося ,не вкладався в свідомості мирних людей. В перші години вони перебували в повній розгубленості: стояли скам'янілі й чекали ще чогось, але всі слова були уже сказані, і головним було - війна. Молодь, не розуміючи до кінця, що таке війна, рвалася в бій. Старші люди, які пережили Першу світову, недавню Фінську (Зимову), виглядали значно похмурішими, розуміючи, що війна - це кров, смерть, трагедія, голод ... Народ почав тут же скуповувати продукти. До вечора полиці магазинів спорожніли. Скуповували сіль, крупи, сірники, гас. У країні оголосили військовий стан. Наступного дня почалася мобілізація військовозобов'язаних. Військкомат став центром для всіх мешканців міста. Юрмилися призовники, просилися на фронт хлопчаки, добровольці, і, звичайно, матері, дружини, родичі ... На допомогу співробітникам військкомату прийшли школярі старших класів. Їм доручили розносити повістки. Так день 22 червня розділив життя бердичівлян і всієї країни на звичне колишнє і нове, непередбачене, воєнне.

Зустріч відбулася в теплій атмосфері. Присутні зі сльозами на очах сприймали зворушливу підбірку пісень воєнної пори, які супроводжувались відеокліпами відомих виконаців тих часів.

Із задоволенням переглянули уривки найулюбленіших кінофільмів про війну.

Галина Леонідівна Кучук висловила слова вдячності бібліотекарям від імені всіх присутніх за дуже цікаву, зворушливу зустріч і продекламувала вірш, який сама написала.