Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками

Багатовікова історія українського народу сповнена голодними лихоліттями. Довгий час факти голоду в Україні приховувалися. Ця тема піднялася на рівень спеціальних досліджень тільки тоді, коли Україна здобула незалежність.
Голод 1932-1933рр. став величезною катастрофою для нашого народу. Адже за цей період людські втрати в Україні склали від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони – діти.
Заморена голодом людина швидко деградувала як особистість, перетворюючись на піддатливу й слухняну маріонетку, якій абсолютно байдуже, що діється навкруги. Фотографії тих часів шокують виглядом малих дітей з кінцівками, як у скелета, що росли із опухлих, мов кулі, животів. Перед смертю люди часто божеволіли. Голодна смерть ходила від хати до хати. Селяни вмирали на вулицях, на полях, на шляхах, у холодних будинках, поодинці і цілими сім’ями. Села оніміли і лише іноді ледь чутний стогін порушував тишу. Голод призвів до широкого розповсюдження гострих інфекційних захворювань, заражень, масових отруєнь. Спустошені села занепали. Майже в кожній другій оселі вікна були забиті дошками навхрест. Колись, начебто зовсім недавно, чепурні двори тепер заростали лободою, плоти похилилися. Земля втрачала своїх господарів.

Полонез Огінського як музичний символ Польщі

Хто із нас хоч раз у житті не чув знаменитий полонез Огінського? Ця прекрасна і сумна мелодія не залишає нікого байдужим, торкаючи найпотаємніші струни людської душі, змушує кожного замислитись над своїм найсокровеннішим…
Полонез і Огінський давно стали загальною назвою як « біном Ньютона» чи « маятник Фуко». Сьогодні мелодія знаменитого полонезу стала настільки масовою, що звучить із мобільних телефонів, будильників, ноутбуків. На загальновідомий полонез покладено чимало віршів різними мовами. Але найближча ця музика слов’янській душі. Тільки вона, ця душа уміє так радіти і страждати, кохати і ненавидіти. Величне почуття любові до втраченої Батьківщини надихнуло Міхала Огінського написати свій полонез « Прощання з Батьківщиною».
Шанувальники прекрасного зустрілися у музичній вітальні, щоб згадати славетного сина польського народу Міхала Клеофаса Огінського. Видатному політику, дипломату і музиканту у вересні цього року виповнилося 250. Блискуча кар’єра політичного діяча не завадила Огінському стати знаменитим композитором, хоча сам він вважав себе аматором у музиці. В Огінському дивним чином поєднувались розважливий політик та імпульсивний романтик. Можливо саме тому з під його музичного пера виходили такі прекрасні твори.

В ім’я любові

Мабуть немає в Житомирі людини, яка б не чула імені Ігоря Живагіна, не захоплювалася його поезією. «Житомирський Єсенін»-так називали поета. Живагіна пам’ятають багато читачів обласної газети «Ехо», на сторінках якої часто друкувались його ліричні вірші. Творчість поета – це явище в житті не тільки Житомира, але й всієї російськомовної української поезії. Ігор Федорович Живагін прожив невелике за часом, але багате за змістом і творчістю життя. Він написав багато ліричних мініатюр, видав 6 збірок. Шанувальники творчості поета завжди з нетерпінням чекали його нових віршів, адже кожен шукав в них щось своє, напевно, дуже потаємне і приватне. Маючи російське коріння, Живагін знайшов свою другу Батьківщину в Україні. Він щиро любив Полісся, Житомир - місто в якому навчався, жив і творив. «Я утренний Житомир обожаю…» - каже поет і в цьому не виникає жодних сумнівів.
Серце поета завжди відгукувалося на всі події, які відбувалися в нашій країні.

Екологія та економіка: чи можливий компроміс?

Світ, в якому ми живемо, красивий і неповторний. Кращим і досконалішим його мають робити люди, котрі дістали у спадок від попередніх поколінь щедрі землі, повноводні річки, казкові гори, моря, лісові масиви.
Тривалий час в історії людства панувало уявлення про те, що природа безмежна і невичерпна. Вважалося, що по мірі зростання виробництва зменшується свавілля природи і збільшується багатство людини.
Із зростанням знань, упровадженням нових досягнень НТП активне ставлення людини до середовища існування посилюється. Впродовж останнього півстоліття відвертим ворогом усього живого стало масштабне забруднення природного середовища.

Я любив вас усіх...

«Є люди, немов зорі, освітлюють шлях іншим. На перший погляд непомітні, а насправді душа їх широка, як море, безмежна, як небокрай. Саме таким і був журналіст, поет Леонід Іванович Козінчук. Доброзичливий, товариський, завжди готовий прийти на допомогу». Ці слова з передмови до книги Леоніда Івановича «…і я проросту зеленлистом…» 13 листопада працівники дорослого абонементу провели презентацію книги Козінчука, яка вийшла після його смерті. Вже стало традицією у стінах нашої бібліотеки організовувати зустрічі з цікавими людьми, з письменниками-краянами та проводити презентації книг.

У нас є мова, своя, чудова

Українська мова й писемність — це здобуток культури і духовної діяльності українського народу. В ній і мудрість віків, і пам'ять народу, і щирість душі. Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.
До Дня української писемності та мови в бібліотеках Бердичівської централізованої бібліотечної системи могутній та неповторній красі українського слова присвятили низку заходів.
Диво, яке ми чуємо від самого народження. Диво, за допомогою якого ми висловлюємо свої почуття. Диво, звідки ми черпаємо сили осягнути всесвіт. Це диво – наша мова. Мову називають найціннішим скарбом народу. Ми звикли до того, що з ранку до вечора навколо нас звучать слова, і не помічаємо цього звучання. А що стане якщо це все зникне? Перестануть звучати пісні, які склав народ, зникнуть казки – наше фольклорне надбання. Хіба можна таке уявити? Наша українська мова – це засіб спілкування цілого народу, що об’єднує його за національною ознакою.

Ми любимо рідну мову

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

М.Т.Рильський

9 листопада в Україні відзначають День слов’янської писемності. За православним календарем в цей день вшановується пам'ять Преподобного Нестора - Літописця, послідовника творців слов’янської азбуки Кирила і Мефодія, які перші почали перекладати книжки слов’янською мовою. З хрещенням Русі у нас виникло книгодрукування.