В ім’я любові

Мабуть немає в Житомирі людини, яка б не чула імені Ігоря Живагіна, не захоплювалася його поезією. «Житомирський Єсенін»-так називали поета. Живагіна пам’ятають багато читачів обласної газети «Ехо», на сторінках якої часто друкувались його ліричні вірші. Творчість поета – це явище в житті не тільки Житомира, але й всієї російськомовної української поезії. Ігор Федорович Живагін прожив невелике за часом, але багате за змістом і творчістю життя. Він написав багато ліричних мініатюр, видав 6 збірок. Шанувальники творчості поета завжди з нетерпінням чекали його нових віршів, адже кожен шукав в них щось своє, напевно, дуже потаємне і приватне. Маючи російське коріння, Живагін знайшов свою другу Батьківщину в Україні. Він щиро любив Полісся, Житомир - місто в якому навчався, жив і творив. «Я утренний Житомир обожаю…» - каже поет і в цьому не виникає жодних сумнівів.
Серце поета завжди відгукувалося на всі події, які відбувалися в нашій країні.

Саме рядки з вірша Живагіна вибиті на одній з дев’яти плит меморіалу воїнам-афганцям «Чорний тюльпан» у Житомирі і на пам’ятному знаку воїнам-афганцям у Бердичеві.

Я погиб в Афганистане

За горами на чужбине.

Поклонитесь моей маме

И друзьям на Украине.

Поета-громадянина Ігоря Живагіна хвилювала тема Другої Світової війни і чорнобильська тематика.

Война прошла. Зарубцевались раны.

Плывут по небу мирно журавли.

Но вновь в строю сегодня ветераны

Моей великой и родной страны.

***

А небо над Припятью алое,

А в думах – фатальный апрель.

И дата маячит кровавая,

Став символом скорби теперь…

Будучи міським інтелігентом, Ігор Живагін любив природу, землю, схилявся перед людьми, що годують нас усіх плодами своєї тяжкої праці:

Уйду в хлеба тропою полевой,

Колосья спелые прижму к себе рукой

И буду слушать августовским днѐм,

Как ток звенит искрящимся зерном.

И буду удивляться, как светла

Родная ширь от хлебного тепла.

Земле и солнцу тоже удивлюсь

И низко хлеборобу поклонюсь.

Вірші Ігоря Живагіна й досі не втратили своєї актуальності.
Але насамперед запам'ятався він як поет-лірик. Любов у всіх її проявах завжди була королевою його поезії.

Моя любовь к тебе неистощима,

Неиссякаем нежности запас.

Я тот один – единственній мужчина,

Который любит в жизни только раз.

Напередодні 65-річчя від дня народження Ігоря Живагіна в бібліотеці для дорослих зібралися шанувальники його творчості. Сказано давно, що поети покидають нас рано. І це не дивно. Бо серце поета пропускає через себе всю напругу не тільки свого життя. Серце поета було відкрите для поезії й служіння миру і добру.