Кришталь моєї мови дорогої

Найбільший скарб народу – це його національна мова. Не мова взагалі, а та мова, яка віками, тисячоліттями на цій землі складалася, шліфувалася, з покоління в покоління передавалася, дедалі точніше й повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Мова – не тільки засіб спілкування. Її функції в суспільстві і в житті кожної людини набагато ширші. Мова, яка ввібрала в себе багатющий досвід як усіх попередніх поколінь народу, так і колективний розум теперішнього суспільства, - це насамперед спосіб бачення світу й засіб формування думок про нього.

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки в 1999 році. В Україні також почався відлік його історії, хоча сама проблема національної мови на українських землях нараховує кілька століть. Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?
Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. Тобто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року у Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО був запроваджений Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні. Нема кращих і гірших мов, усі мови - неповторно чудові. Але найкращою для людини повинна бути мова її рідного народу, мова тієї землі, на якій вона живе. Хто знехтує мовою предків, той не тільки зневажає їхню священну пам'ять, а й обкрадає себе, збіднює націю. На сьогодні нараховується приблизно 6 тисяч мов, які використовує світове населення. Але філологи попереджають, що в ХХІ столітті майже кожна друга з них вимре. Втрата своєї мови і відхід від своєї культури – явище доволі відоме в історії. Крізь нього пройшло багато народів, яким довелося побувати під чужоземною владою або колоніальним гнітом. Наш народ, проте, у своїй більшості зберіг українську мову, а також надію і перспективу на її повноцінне відродження для всіх українців. Сучасна Україна як європейська держава з великим розмаїттям етнічних груп надає можливість розвивати і збагачувати свої рідні мови. Держава зберігає і гарантує вільний розвиток та захист мов національних меншин, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Водночас, мовою національної консолідації є державна українська мова, яка відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності та історичної пам’яті. Підписана Українською державою Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, яка набула чинності з 1 січня 2006 року, стала ще одним вагомим кроком державної опіки етнічних меншин, створення належних умов для відродження їх самобутності та підтримки мовного національного розмаїття.

Не залишились осторонь цієї події і бібліотеки нашого міста. У ці дні у бібліотеках міської ЦБС були організовані книжкові виставки. Працівники філії №4 підготували та провели годину рідної мови "Живої мови чарування", з учнями старших класів, на якій були присутні батьки та вчителі. Під час проведення заходу діти читали вірші, співали пісні, розповідали гуморески, присвячені рідній українській мові.
Я звертаюся до всіх читачів зі словами про те, що ми - українці, незалежно від того, «російськомовні» ми або «україномовні». Ми можемо назвати українськими словами «вишукана та шляхетна» тільки нашу рідну мову – українську. Адже кожен народ сам підбирає потрібні слова-характеристики для своєї мови. Давайте ж зробимо все, щоб наші діти, наші онуки й правнуки повернулися, нарешті, до «вишуканої та шляхетної» мови наших дідів і прадідів. Тільки той народ,що усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, плекає її – може розраховувати на гідне місце в світовій історії та культурі.