Ads 468x60px

27 листопада 2013

Життя та мрії Ольги Кобилянської



В  пустелі  сизих  вечорів,
в  полях  безмежних  проти  неба
о,  скільки  слів
і  скільки  снів
мені  наснилося  про  тебе!





У нинішньому ХХІ столітті Ольга Кобилянська гарантовано була б однією з тих яскравих, непересічних особистостей, яких бажано і престижно запрошувати на резонансні теле- та радіо шоу. З нею цікаво було б розмовляти про мораль, естетику, релігію, театр, кіно, живопис, літературу, про митця та загал, про духовне та матеріальне тощо. Якраз подібні теми спонукали Ольгу Кобилянську до літературної праці.«Писати треба українською, аби бути ближчою до народу», — так радили Ользі Кобилянській товариші Іван Франко та Леся Українка. А якою ж іще мовою мала писати українська письменниця? Російської вона взагалі не розуміла.
З творчістю Кобилянської більшість користувачів бібліотеки знайомиться вже в школі на уроках української літератури. Повісті українською мовою «Людина», «Царівна», «Земля» після виходу з друку відразу ж стали визнаними серед світового письменства.
«Я роджена на Буковині в малім містечку Гура – Гуморі року 1863, 27 падолиста, в глибині карпатських гір, яко донька небагатих родичів», - писала Ольга Кобилянська в автобіографії. Крім німецьких чотирьох класів, ніде не навчалася — небагата сім’я ледве нашкребла грошей на освіту п’яти синів, троє з яких стали юристами, ще двоє — вчителем і військовим. На доньок батьки могли з чистим сумлінням не витрачатися: найкращою кар’єрою для дівчини вважалося заміжжя, що, до речі, більшість самих панянок сприймали цілком нормально. Та тільки не вона. Прагнучи до знань, Ольга читала книжки з місцевої бібліотеки, здебільшого іноземні. Удома теж розмовляли польською, німецькою, рідше українською. Тож не дивно, що письменниця все життя набагато краще володіла саме мовою материних предків.
Ідеями жіночої емансипації письменниця переймалася з юності. Її вважають однією з перших українських феміністок. Проте тодішня феміністка зовсім інша. Вона не прагне панувати над сильною половиною людства чи стати на один щабель із нею. Ця жінка мріє лише про одне — отримати право бути людиною. Справжньою, живою, з власними думками і бажаннями. Якій не будуть обирати наречених без її згоди, не заборонятимуть навчатися, читати книжки, працювати… «Я думаю, що моя заслуга у тому, що мої героїні витіснили вже, або, хоча б звернуть увагу русинів на те, що замість дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть стати і жінки європейського характеру», — стверджує вона в листі до свого коханого і давнього товариша Осипа Маковея. Та він так і не зрозумів її. А вона так і не вийшла ні за кого заміж…
Ольга Кобилянська ламала тогочасні стереотипи не лише про хорошу дружину, а й взагалі про жінку. Дозволяла собі мріяти, кохати, хворіти від кохання, тижнями не встаючи з ліжка. Ще дивовижнішим є те, що Кобилянська могла захопитися одразу кількома чоловіками. Дівочі щоденники зберегли історію восьми років її мрійливих сподівань, її шалений «донжуанський» список любовей. «В моєму житті нечасто гостює радість... Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки «товаришка?» — писала вона у 23 роки. Кохання Ольги часто було не до конкретного чоловіка, а ніби знайдене в собі. Більшість її обранців навіть не знали, що подобаються їй. Дивна поведінка Ольги лякала чоловіків та змушувала їх триматися осторонь. Гарна, розумна, витончена - головне кохання свого життя вона зустріла вже після тридцяти — це був учитель за фахам, на чотири роки молодший Осип Маковей. Йому довіряла, його по-справжньому любила. За два роки до сорока Ольга сама запропонувала Осипу жити разом: «Чи маєте відвагу розпочати життя, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово, і я піду за Вами».
Маковей відповів зворушливо, нерішуче відмовив. То була остання велика спроба Ольги знайти ”Того, котрий”. І коштувала вона великих душевних зусиль. Скоро Кобилянська пережила лівобічний параліч. Нібито від застуди. Але недуга була схожою на ті випадки з юності, коли любов валила Ольгу з ніг і наближала до смерті. У своєму останньому листі до Маковея письменниця писала: "…будьте здорові й згадуйте мене. Я ніколи не була щасливою… Любила я свої мрії, гори, небо, засіяне зірками… Усіх тих небагатьох мужчин, котрих любила, я потім нехтувала…".
Суперечливим і складним було життя О.Кобилянської. Понад 70 років минуло , як відійшла вона у вічність, проте час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому житті.
Завдяки нашій бібліотеці читачі мають змогу познайомитися з невідомою Ольгою Кобилянською. Нова збірка малої прози українською та німецькою мовами носить назву «Огрівай, сонце…». Запрошуємо шанувальників славетної письменниці долучитися до її жагучого слова.
Blog Widget by LinkWithin

3 коментарі:

  1. За незламну силу духу, мужність фізично хворої жінки, шанувальники її таланту дали письменниці наймення: Гірська Орлиця. Воно передає найпотаємніше прагнення письменниці: "Я хотіла би, щоб українці літали орлами..., були твердим, могутнім і гідним поваги народом". Це так щодо сьогодення нашої країни...

    ВідповістиВидалити
  2. Дійсно, в школі ми вчили тільки програмні твори, і зовсім не нічого не знали про неї як про людину, чим вона жила, кого кохала.

    ВідповістиВидалити
  3. Цікава постать української літератури. Мені симпатизують такі особистості.

    ВідповістиВидалити