Мертві не простять, живі не забудуть

Люди! Покуда сердца стучатся,-помните!
Какою ценой завоевано счастье,-пожалуйста, помните!
Песню свою отправляя в полет,-помните!
О тех, кто уже никогда не споет,-помните!
Детям своим расскажите о них, чтоб запомнили! 
Р. Рождественский

Німецький фашизм за роки свого панування перетворив на пустелю цілі краї та області, зруйнував сотні міст, столиці багатьох європейських держав, спалив десятки тисяч  сіл. Було знищено багато мільйонів людських життів. З перших днів свого приходу до влади фашисти оголосили євреїв головною причиною всіх лих, які спіткали людство. Шість мільйонів євреїв були розстріляні або задушені в газових камерах. Хіба маємо право таке забути? Убивши мільйони безневинних, фашизму не вдалося вбити правду і справедливість.

Трагедія єврейського народу-це одна з найбільш жорстоких і кривавих сторінок війни. Євреїв знищували тільки за те, що вони євреї.

Наше місто завжди було багатонаціональним, але половина всього населення до війни складали саме євреї. Вже 7 липня 1941 року німці з’явилися в Бердичеві. Геноцид проти єврейського населення міста почався з перших днів. Раптово тисячі людей  були оголошені поза законом і позбавлені будь-яких людських прав. В єврейській частині міста, що звалася Ятки, окупанти створили гетто, а через два тижні розпочалося масове знищення євреїв. Жах навис над містом.

Все далі відходить від нас той страшний час, все менше залишилося живих свідків злодіянь фашистів.

Бібліотекарі ЦМБ для дорослих запросили старшокласників та вчителів ЗОШ №5 на годину жалоби, присвячену Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту. 

Власними спогадами з присутніми поділився наш земляк Косий Олександр Ілліч, людина, яка сама пережила війну і що таке гетто знає не з розповідей. Неможливо без сліз було слухати його розповідь. Майже все єврейське населення нашого міста було знищене, вижити в цій м’ясорубці вдалось одиницям.

Не могли ми не згадати ім'я Бея Михайла Митрофановича, який був визнаний «Праведником світу». Ця скромна інтелігентна людина все своє  життя присвятила служінню людям. Він і після війни продовжував рятувати людські життя, працюючи  хірургом. Багато бердичівлян та жителів бердичівського району зобов’язані йому своїм здоров’ям. Ще декілька років тому Микола Митрофанович ділився своїми спогадами в цій залі, але два роки тому серце цієї мужньої людини перестало битися.

На зустрічі, присвяченій темі Голокосту, свої вірші, пронизані болем, читала місцева поетеса Марина Стражник.

Наша память листает черной книги страницы,

В ней любимых родных незабвенные лица,

Незабвенны глаза, незабвенны улыбки,

Тише, тише, я слышу незабвенную скрипку.

В ее звуках я слышу бранные речи,

В этих звуках я слышу стон и плач человечий.

Слышу – мама, уйдем, это страшная яма –

 Слышу -  мама, спаси!... Детский крик слышу, Ма-ма-ма!…

Был тяжелым песок, весь пропитанный кровью,

Здесь казнили любовь, ни к чему многословье.

Только осень рыдала листья роняя,

Я тебя не забуду, не забуду, родная,

Я тебя не забуду, никогда не забуду,

Где бы я не был, я приду отовсюду,

Я приду отовсюду, к серому камню.

В моем сердце всегда скорбной памяти пламя!

Чому саме зараз, коли минуло сімдесят років, світ такий напружений, наелектризований і агресивний, і стільки нових проблем, а ми знову говоримо про Голокост? Дуже хочеться, щоб люди зрозуміли: 

Голокост - це загальнолюдська трагедія. Голокост - це апофеоз зла. Можливо, ті мільйони загиблих  могли стати великими музикантами, художниками, фізиками, просто красивими людьми. Наш обов'язок-пам'ятати про загиблих, шанувати уцілілих.

Помните! Через века, через года,-помните!

О тех, кто уже не придет никогда,-помните!