Учасниками заходу були правознавці Бердичівського політехнічного коледжу промисловості, економіки і права. Зав. читальною залою Томчук А.П. , використовуючи мультимедійні засоби, розповіла про життя та творчість М. Сингаївського. Микола Сингаївський – пісняр від народження. З дитинства він був зворушено закоханий в українську пісню. Ця любов привела Миколу Федоровича в літературу. Народна пісня для митця була і є неповторним скарбом української душі. Як і в багатьох дітей війни, у Миколи Федоровича є своя пам’ять серця, свої асоціації та спогади. «Живуча пам’ять, – з нею ми живі», – каже поет. Але з усього, що довелося пережити письменникові за роки життя, він виніс те сокровенне, що особливо притаманне українцям, пам’ять душі, яка лікує рани та людські болі добротою щирих сердець.
Мої літа – не перекотиполе,
Вони в житті лишили добрий слід.
Ти поіменно спом’яни їх, доле, –
Як хліб духовний і насущний хліб.
За твори для дітей та юнацтва в галузі дитячої літератури Микола Сингаївський удостоєний премії імені Лесі Українки та премії імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли до читанок, шкільних підручників, хрестоматій. За збірки поезій «Вогневиця» та «Поступ» у 1972 році він був удостоєний Республіканської літературної премії імені Миколи Островського. Українська пісня у житті та творчості Миколи Сингаївського має свій генетичний код. Це той жанр мистецтва, до якого особливо небайдужа душа поета.М. Сингаївський не полишає творчих надій, дарує багатьом сучасним композиторам свої вірші для створення нових пісень. Цікавою стала співдружність поета з відомим українським композитором і співаком із Бердичева, колишнім солістом білоруського ансамблю «Сябри» Олесем Колядою. Обидва земляки у творчій гармонії створили низку цікавих пісень, які сподобалися багатьом нашим слухачам. У 1997 році, Олесь Коляда із піснею «Самота» на вірші Сингаївського переміг у конкурсі «Мелодія-97». Творча дружба двох талановитих митців стала новим поштовхом у пісенному мистецтві житомирян, популяризації пісень їхньої малої батьківщини.
Окрилюючи думи і життя.
Душа моя від пісні порадіє,
Що збудить найніжніші почуття.
Пісня «Чорнобривці» стала піснею-реквіємом не тільки його матері Уляні, а й усім нашим працьовитим матерям, вічною зорею, «зорею благовісною, маминою піснею», що понад сорок років щемливо звучить в українському піднебессі. Вона вже перероблена багатьма ремейкерами на сучасний лад, по-сучасному оброблена на естраді, її актуальність цілком беззаперечна. Згодом ще кілька пісень на вірші Миколи Сингаївського набули популярності в народі, стали «співучими»: «Розляглося наше поле», «Безсмертник», «Полісяночка», «Від серця до серця», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Рушники», «Пролітали гуси», «Зорепад», «Україно, зоре моя», «У вікна дивляться Карпати», «Джерело» та інші. Воістину пісні Миколи Сингаївського з любов’ю співає народ, іноді навіть не знаючи імені поета. Пісні стають народними, а це чи не найвище визнання для кожного митця. Недарма ж одна з численних його поетичних збірок так і називається «Я родом із пісні», що є освідченням автора в любові до цього важкого, але такого вдячного жанру, яким є для шанувальників українського слова наша рідна пісня.
0 комент.:
Дописати коментар