Поетом не можна стати, на поета не можна вивчитись, ним можна тільки народитися. Людина живе, поки вона жива. Життя тільки в ранньому дитинстві здається вічним, але з роками розумієш, що все на цьому світі має свій початок і свій кінець, і тому треба поспішати «зробити щось, лишити по собі».
Сьогодні Ольга Яківна має поважний вік, але вона зовні красива, енергійна, швидка в рухах, думках, діях, невтомний борець за справедливість, мудра, цілеспрямована і вимоглива жінка. За освітою авторка - медичний працівник. Має 60 років загального стажу. Вона довірливо зізналася, що все життя подумки віршувала. А коли раптово пішов в інші світи коханий чоловік, з яким у парі прожила 46 років – стала мережити свої думки на папері. Про що їй пишеться? Про все. Передусім про власну родину, її традиції, ідеали, свята і будні, радісне і сумне. Та не тільки особисті переживання спонукали її до віршування. Прочитаймо назви її віршів і одразу пересвідчимося: автор -людина глибоко патріотична і високоморальна, поетична натура, великий працелюб та оптиміст. Вона людина не байдужа, переживає за долю України, болить їй доля української мови. А скільки величальних написала Бердичеву! Скільки роздумів про дітей війни, про ветеранів. Є навіть поради Президенту, депутатам. Особливо активна, діяльнісна позиція як громадянина проходять через такі вірші, як «Земле моя», « Київська Русь», « Наш Дніпро», «Біль душі», «Моя мова», « Вибір народу» та інші . В поетичних записничках Ольги Яківни є вірші про природу рідного краю, в яку авторка щиро закохана, цікаві посвяти тваринам. Особливо задушевні рядки присвячені людям в білих халатах. Своїми спогадами про маму поділилася дочка Оксана Тимофіївна.Присутні в залі задавали запитання, на які щиро і відверто відповідала Ольга Яківна та читала свої нові вірші. Зустріч пройшла в теплій, дружній атмосфері та заклала основи подальшої співпраці.
0 комент.:
Дописати коментар